Свидрук І.І., Миронов Ю.Б., Кундицький О.О. Теорія організації

Тема 4. Організація як соціум

Ключові орієнтири до теми 4

Соціальна організація і соціальна спільність. Людина як елемент соціальної системи. Активність і опірність соціальної організації. Загальні риси соціальної організації.

Основні види соціальних організацій: формальна й неформальна організації.

Механізми регулювання (регулятори) у соціальних системах: цільова управлінська дія, саморегуляція (самоуправління), організаційний порядок.

4.1. Соціальна організація і соціальна спільність

Як об’єкт теорії організації особливий інтерес становлять соціальні системи. Це певною мірою впорядковані безліч взаємодіючих індивідів і груп індивідів, що утворюють цілісність. Сучасний світ розглядається з цієї точки зору як світ найрізноманітніших організацій, що уособлюють групу людей, об’єднаних будь-якою метою.

Людей спонукають об’єднуватися в організації і взаємодіяти в їх рамках фізичні та біологічні обмеження, властиві кожній окремій людині. В організації люди об’єднують свої здібності, доповнюючи один одного, і тим самим добиваються як цілей організації, так і індивідуальних цілей.

Організація є сукупністю двох або більше індивідів, діяльність яких побудована на досягненні свідомо координованих цілей. Організація передбачає формування соціальних зв’язків, тобто індивіди взаємодіють всередині організації. Характер взаємодії не виникає сам по собі, – він нав’язується організацією. Варто зазначити, що утворена організація починає жити самостійним життям, яке іноді не залежить від засновників. В цьому контексті організація і виступає як соціальна спільність.

Соціальна спільність – це реально існуюча, емпірично фіксована сукупність індивідів, що вирізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб’єктом соціальної дії та поведінки.

Найважливішим компонентом соціальних систем є людина. Людина – перш за все істота суспільна, свідома, пов’язана з іншими особами безліччю найрізноманітніших відносин. Основною її властивістю є активна, спрямована поведінка.

Н. Вінер вважав, що активну поведінку можна поділити на два класи: нецілеспрямовану (випадкову) і цілеспрямовану. Термін «цілеспрямована» означає, що дія або поведінка організму допускає тлумачення як «спрямована» на досягнення певної мети. Категорія мети ставиться не реальному світові, а людській свідомості. Свідома поведінка є доцільною, однак ця спрямованість не означає свободи від об’єктивних закономірностей зовнішнього середовища, довільності у виборі мети. І все ж на першому місці стоїть розвиток людини, задоволення її інтересів. З точки зору Е. Фромма, людина – не та особа, якою є, а та, якою може стати. Більше того, вона погано адаптується до соціальних умов, оскільки наділена пристрастями і прагненнями. І не виключено, що власне в тому, що людина є некерованою, схильною до стихійності, «поганою» за самою своєю природою істотою, і полягає її збереження, а значить, і відтворення.

Індивід вносить до організованого цілого постійну різноманітність, що дозволяє адаптуватися до зовнішнього середовища, відповідно, забезпечує йому необхідну стійкість. Передумовою появи нової інформації служить, перш за все, процес соціалізації індивіда, в ході якого стабільність його фізіологічних інтересів супроводжується посиленням динамізму, притаманного розширенню розмаїття духовних потреб, завдяки вступу індивіда в контакти з іншими колективами. Це ще раз підтверджує його значущість у розвитку суспільства.

Можна стверджувати, що складні системи, в т.ч. соціально-економічні, мають здатність до самопізнання, тобто можуть роздільно сприймати власні стимули і реакції при аналізі власної поведінки, обумовленої зовнішнім середовищем. Звичайно, існує невизначеність, притаманна як внутрішньому стану індивіда, так і зовнішньому середовищу. Варто зазначити, що невизначеність системи пов’язана не із суб’єктивною обмеженістю наших знань про об’єкт на даний момент, а з об’єктивною неможливістю його остаточного опису адекватною мовою. Е. Тоффлер звертав увагу на те, що визнання обмеженості будь-якого знання протиставляє його фанатизму. В цьому випадку процес розвитку виглядає не лише як винайдення найкоротшого шляху до поставленої мети, але і як пошук та корегування самих цілей цього розвитку. І це особливо важливо – пошук цілі в процесі руху і механізм організації пошуку. Іншими словами, нова інформація завжди сприяє виживанню, а значить, стійкості об’єкта. Адже саме вона визначає необхідність змін, демонструючи, що за їх відсутності доведеться заплатити ціну, значно вищу за труднощі, пов’язані з адаптацією.

Як зазначалося вище, для дійсного збереження організації потрібні більш значні активності, ніж ті, які становлять організоване ціле. Терміни «активність» і «опірність» ввів О. Богданов щодо комплексів (систем, організацій), розглядаючи їх як властивості елементів системи, що характеризують спрямованість на її розвиток або ж консервацію. Підсилення активності може забезпечити зовнішнє середовище, що, в свою чергу, обов’язково видозмінює внутрішні співвідношення комплексу, його структуру. О. Богданов, проводячи паралель між соціальним і живим, зазначав, що в живій клітині процеси росту змінюють молекулярні зв’язки, а в соціумі розвиток організації веде до зміни структури.
Практична стійкість організації залежить не тільки від кількості сконцентрованих в ній активностей-опорів, але й від способу їх поєднання, характеру організаційних зв’язків, виду організаційної структури.
Соціальна організація, на відміну від інших масових спільнот, характеризується такими рисами:

стійкою взаємодією елементів, що сприяє міцності та стабільності їхнього існування в просторі й часі;
відносно високим ступенем згуртованості;
чітко вираженою однорідністю складу;
входженням у ширші спільності як елементи структурних утворень.

Важливим та показовим інструментом для визначення соціально-психологічного клімату в трудовому колективі організації чи групи є соціограма. Соціограма уособлює графічне зображення зв'язків всередині соціальної групи на основі виявлених її членами симпатій (антипатій), позитивних (нега¬тивних) оцінок своїх колег за певним критерієм. Соціограма представлена сукуп¬ністю певних позначень із прізвищами або присвоєними номерами кожного члена групи і лініями, які відображають вибори.

4.2. Основні види соціальних організацій

З усього видового різноманіття організацій можна виділити формальні й неформальні.

Головною ознакою формальних організацій є узаконена система норм, правил, принципів діяльності, стандартів поведінки членів організації. Формальна організація забезпечує проходження ділової інформації, необхідної для функціональної взаємодії її членів. Вона має різні регулятори, що нормують і планують діяльність цієї соціальної спільності. Формальна організація раціональна – в її основу закладено принцип доцільності, свідомого руху до мети. Вона принципово безособова, оскільки розрахована на абстрактних індивідів, між якими не повинно бути відносин, що виходять за межі службових. Формальній організації притаманна тенденція перетворитися на бюрократичну організацію. У більшості випадків вважається: організаційний процес полягає в тому, що він виконується бюрократично.

Неформальні організації існують одночасно з формальними. Для них характерна система не приписаних соціальних ролей, неформальних інститутів і санкцій, еталонів поведінки, переданих звичаями і традиціями. Їх поява пов’язана зі своєрідністю дії людського фактору в організації, що ще раз підкреслює роль особистості в організаційному процесі. При виконанні виробничих функцій люди вступають в численні контакти, що сприяє встановленню спонтанних особистих зв’язків, які іноді носять емоційне забарвлення. Інакше кажучи, існує поділ між професійною функцією, виконуваною людиною, і самою особистістю. Неформальна організація як спонтанна спільність людей припускає особистісні службові відносини, вирішення виробничих завдань способами, відмінними від формальних приписів. Освіта неформальних груп є формою дезорганізації, що сприяє підтриманню соціальної цілісності, зняттю соціальної напруженості в колективі. Неформальна організація виступає своєрідним буфером між індивідом і жорсткою формальною організацією. Не виключена, натомість, і негативна роль неформальних організацій: іноді приватний інтерес певної групи може превалювати над спільною метою організації.

.......................

Наведено частину 4-ї теми книги для ознайомлення. Повна версія підручника у продажі

Придбати підручник можна на сайті OLX.UA

Питання для самоконтролю по темі 4

Розкрийте сутність поняття соціальної системи.
Що таке соціальна спільнота з точки зору теорії організації?
Охарактеризуйте найважливіший компонент соціальної системи.
Що таке соціограма та як вона будується?
Від чого залежить практична стійкість організації?
Наведіть головні ознаки формальних організацій.
Яка основна відмінність формальних і неформальних організацій?
Назвіть типи регуляторів цілісності соціальної системи.
Які існують види цільового управління?
Охарактеризуйте переваги і недоліки зовнішнього управління.
Що таке організаційний порядок?

Тести до теми 4

1. Соціальна організація – це сукупність індивідів, об‘єднаних:
а) подібним світосприйняттям;
б) за національною ознакою;
в) спільною метою;
г) за гендерною ознакою.

2. З точки зору Е. Фромма, людина погано адаптується до соціальних умов, оскільки наділена:
а) пристрастями і прагненнями;
б) раціональним способом мислення;
в) життєвим досвідом;
г) прагненням задовольнити особисті потреби.

3. В процесі соціалізації індивіда стабільність його фізіологічних інтересів супроводжується:
а) посиленням динамізму індивіда;
б) послабленням динамізму індивіда;
в) посиленням опірності організації;
г) послабленням опірності організації.

4. Активність системи є властивістю її елементів, що характеризує:
а) ступінь впливу змінних внутрішнього середовища на існування системи;
б) можливість опору чинникам впливу зовнішнього середовища;
в) взаємодію вищого і нижчих рівнів управління;
г) спрямованість на розвиток або консервацію системи.

5. Головною ознакою формальних організацій є:
а) юридичний статус організації;
б) наявність формалізованої структури управління;
в) формальні організації знаходяться у державній власності;
г) система норм, правил, принципів діяльності, стандартів поведінки.

6. На дії «людського фактора» ґрунтуються:
а) формальні організації;
б) соціальні організації;
в) неекономічні організації;
г) неформальні організації.

7. Механізм цільової управлінської дії включає в себе:
а) організаційну структуру управління і штатний розпис;
б) цілепокладання і целеотримання;
в) адекватну систему мотивації та демотивації;
г) алгоритм прийняття управлінських рішень.

8. Система, автономна по відношенню до зовнішнього середовища, вважається:
а) самокерованою;
б) абстрактною;
в) динамічною;
г) закритою.

9. Основним показником ефективності механізмів регулювання соціальної системи є:
а) ступінь розв’язання суперечностей в організаційному середовищі;
б) ступінь впливу факторів зовнішнього середовища;
в) фінансово-економічні показники діяльності;
г) визнання соціальної ролі даної системи суспільством.

10. Організаційний порядок є результатом:
а) розподілу прав, обов’язків, повноважень і відповідальності;
б) вдало обраного стилю управління;
в) раціонально побудованої структури управління;
г) зменшення впливу збурюючих чинників мікро- і макрооточення організації.