Анотація. В якості ключового елементу системи забезпечення конкурентоспроможності підприємств вітчизняної індустрії галузей легкої та харчової промисловості розглядаються інновації та інструменти їх представлення та обґрунтування в системі менеджменту підприємницьких організацій− інноваційні стратегії

Ключові слова: інновації, конкурентоспроможність, стратегії конкурентоспроможності.

Забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств легкої та харчової індустрії та вибір ними оптимальних бізнес-моделей (як способів ведення бізнесу з метою отримання прибутків від обраного виду діяльності) в сучасному динамічному мінливому ринковому середовищі, в якому умови диктують, з одного боку, покупці продуктів та послуг, які є в достатній мірі представлені на ринку, а з іншого, продавці-постачальники дефіцитних ресурсів, в умовах посткризової глобалізованої економіки, коли спостерігається загострення конкуренції як на вітчизняному, так і на закордонних ринках, особливо під впливом шаленого тиску збоку китайських виробників дешевої продукції будь-якого призначення, є одним із найболючіших і одночасно ключовим питанням їх менеджменту. Від способів вирішення цього питання залежить якість відтворювальних процесів на підприємствах, їх прибутковість, здатність адаптуватися до запитів і умов ринкового середовища, а відтак і подальший їх розвиток та існування.

Способи вирішення проблеми конкурентоспроможності підприємств харчової та легкої індустрії знаходять своє втілення в їх стратегії, а вірніше системі стратегій, яка носить назву так званого “стратегічного набору” підприємств, призначення якого – визначення методів ведення бізнесу та конкуренції, які забезпечать успіх підприємствам за обраним ними видами діяльності (бізнесу) [6].

При цьому, особлива роль та універсальна позиція у системі забезпеченні конкурентних переваг будь-якого підприємства в сучасному динамічному світі, якому притаманні динамічний розвиток технологій, динамічна зміна смаків споживачів, поява нових матеріалів тощо належить інноваціям і засобу їх втілення на підприємстві – інноваційним стратегіям, а точніше − стратегіям інноваційності, зміст яких складають рішення щодо впровадження інновацій різних видів, і у першу чергу, на рівні окремих бізнес-процесів або ланок ланцюжка вартості підприємства, що забезпечують певний вид бізнесу цього підприємства (див. рис. 1).

 
Загальний перелік видів інновацій, які складають зміст загальних інноваційних стратегій, серед яких відбувається вибір конкретних дій щодо забезпечення конкурентної переваги за сценарієм універсальних базових альтернатив конкурентної стратегії (мінімізації витрат, диференціації, оптимізації витрат в межах всього ринку або окремого його сегменту) на основі інноваційної ідеї запропонував свого часу П. Шумпетер [14]:

• введення нового товару;
• впровадження нового методу виробництва продукції;
• освоєння нового ринку збуту товарів та послуг;
• залучення нового джерела сировини та напівфабрикатів;
• впровадження нової організаційної структури.

Для розробки і обґрунтування інноваційної стратегії можна використовувати й інші класифікації інновацій. Так досить детальну й оригінальну типологію інновацій запропонував О. Пригожин:

а) за типом нововведень : матеріально-технічні; соціальні; економічні; організаційно-управлінські; правові; педагогічні;
б) за механізмом здійснення: одиничні; дифузійні; завершені; незавершені; успішні; неуспішні;
в) за інноваційним потенціалом: радикальні; комбіновані; модифіковані;
г) за особливостями інноваційного процесу:внутрішні; міжорганізаційні;
д) за ефективністю:ефективність виробництва; ефективність управління; поліпшення умов праці;
е) за характером суспільної мети:економічні орієнтовані на прибуток; економічні неорієнтовані на прибуток; спеціальні[8].

А Ю. Яковець виділяє чотири види інновацій із огляду на циклічний розвиток техніки:

а) базисні інновації – ті, що відображають найбільші винаходи і стають основою революційних переворотів у техніці, формують нові її напрями, створюють нові галузі. Такі інновації вимагають тривалого часу, великих витрат на освоєння, але забезпечують значний за рівнем і масштабом ефект, проте відбуваються вони не щороку;
б) великі інновації – ті, що формують нові покоління техніки в рамках конкретного напряму. Вони реалізуються у коротші терміни із меншими витратами, ніж базисні інновації, але зрушення у технічному рівні й ефективності є порівняно меншими;
в) середні інновації, спрямовані на створення нових моделей і модифікацій конкретного покоління техніки; вони заміняють застарілі моделі більш ефективними або стають розширювальною сферою застосування цього покоління техніки;
г) дрібні інновації поліпшують окремі виробничі або споживчі параметри моделей техніки, які виробляються на основі використання дрібних винаходів, що сприяє ефективнішому виробництву таких моделей або ж підвищенню ефективності їх використання [10].

На основі запропонованих класифікацій інновацій можна сформулювати й альтернативні варіанти інноваційних стратегій, як ключових засобів в системі забезпечення конкурентоспроможності підприємств, які визначатимуть зміст усіх інших стратегії та передбачених в них господарських операцій та заходів.

Так, зокрема, найбільш досконалу класифікацію інноваційних стратегій підприємства дав Х. Фрімен. Він диференціював такі шість таї інноваційної стратегії підприємства: наступальну, захисну, імітаційну, залежну, традиційну, «за нагодою» (ніші) та додавши до них сьому – комбіновану [15].

Стратегія наступу. Її розробляють для реалізації загальної стратегії зростання. До неї вдаються фірми, які будують свою діяльність за принципами підприємницької конкуренції. Вона пов'язана з прагненням фірм досягти технічного та ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів. Ця стратегія передбачає використання світових досягнень науки и технології, наявність власних наукових доробок, можливість фірми швидко пристосовуватися до нових технологічних можливостей. Особливістю цієї стратегії є активна участь співробітників фірми у створенні та впровадженні інновацій.

Стратегія захисту. Розробляють її для реалізації загальної стратегії стабілізації. Спрямована на утримання конкурентних позицій фірми на існуючих ринках. Цієї стратегії дотримується більшість фірм, які уникають надмірного ризику. Такі фірми прагнуть йти на крок позаду від піонерів і впроваджують новацію лише тоді, коли впевняться у її перспективності. Як правило, новинку поліпшують, що сприяє використанню в інших сферах, за іншим призначенням чи перенесенню на інші ринки. Головна функція такої стратегії − оптимізувати у виробничому процесі співвідношення витрати-випуск.

Імітаційна стратегія. Використовується для реалізації загальної стратегії стабілізації фірмами, які не є піонерами у випуску на ринок певних нововведень, але залучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера ліцензію. Деколи імітація може відбуватися і без дозволу фірм-лідерів, тобто піратським способом. За цієї умови фірмою-імітатором не тільки копіюються основні споживчі властивості нововведень, а й досягаються у процесі виробництва певні переваги: зниження вартості завдяки залученню дешевої робочої сили чи місцевих ресурсів, використання вже існуючих виробничих потужностей у новому призначенні та ін. Має суттєве значення і здатність працівників фірми вдало зімітувати новинку.

Залежна стратегія. Розробляють її для реалізації загальної стратегії стабілізації фірмами-субпідрядниками великих компаній. Характер технологічних змін у цьому випадку залежить від політики «батьківських» фірм. Залежні фірми не роблять спроб змінити свою продукцію, бо тісно пов'язані з вимогами до неї головної фірми і виконують роботи на її замовлення (субпідрядні роботи). Такі фірми не здійснюють інноваційного пошуку самостійно, але забезпечують високі критерії якості роботи та гнучкість пристосування до вимог нових технологій і ринків збуту. Значна питома вага таких фірм у сервісному бізнесі та в просуванні продукції на нові ринки.

Традиційна стратегія. Вдаються до неї фірми, які мають стійку ринкову позицію завдяки унікальності продукту, що є основою бізнесу. Значних технологічних змін ця стратегія не передбачає, тому її лише умовно відносять до інноваційної. Деякі виробництва використовують традиційну стратегію, оскільки за ними закріплені певні інноваційні форми на тривалий період їхнього життєвого циклу. Тому, якщо фірма на підставі ретельного аналізу ринкового ситуації та становища конкурента цілком впевнена у сталості ринку та споживчих перевагах своєї продукції, вона може свідомо дотримуватися традиційної стратегії.

Стратегії «за нагодою», або «ніші». Вони є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку або інституційного середовища. Інноваційна діяльність полягає у пошукові інформації щодо можливостей, які відкриваються перед фірмою в нових обставинах, відшукуванні особливих ніш на існуючих ринках товарів та послуг, що мають споживача з нетиповим, але значущим різновидом потреб. Така стратегія може бути складовою наступальної захисної загальної стратегії залежно від місткості ринкової ніші. Саме з цього типу стратегії починають фірми і країни, що намагаються швидко вийти на світові ринки, використовуючи свій традиційний потенціал.

Змішана (комбінована) стратегія. Її використовують багато транснаціональних корпорацій, які працюють у різних сферах бізнесу і на різних ринках. Для одного виду бізнесу вибирають наступальну стратегію, для іншого - захисну чи традиційну.

При виборі інноваційної стратегії керуються багатьма критеріями, основними серед яких є конкретні параметри таких чинників:

• умови і фактори зовнішнього середовища;
• сфера діяльності фірми;
• номенклатура та асортимент її продукції;
• тривалість життєвого циклу товарів;
• можливість фірми здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій;
• наявність відповідного науково-технічного та технологічного потенціалу тощо.

Обґрунтовуючи вибір інноваційної стратегії для забезпечення конкурентоспроможності підприємств. зокрема харчової та легкої індустрії, необхідно враховувати її відповідність загальній стратегії розвитку організації, прийнятність за рівнем ризику, передбачати готовність ринку до сприйняття новинки.

Необхідно зазначити, що управління інноваційними процесами на підприємстві з метою покращення його конкурентоспроможності не повинно обмежуватися лише вибором інноваційної стратегії. Необхідно оцінити всі можливості підприємства щодо її реалізації.

Отже, інноваційна стратегія визначає напрями інноваційної діяльності, стратегічні інноваційні цілі та інноваційну програму дій підприємства, спрямовану на реалізацію його загальних стратегічних завдань щодо забезпечення та розвитку його конкурентоспроможності в динамічному ринковому середовищі і у такій якості ій, як ключовому єлементу системи забезпечення конкурентоспроможності підприємства на сьогодні немає.

Використана література

1. Аналоуи Ф. Стратегический менеджмент малых и средних предприятий : учебник / Ф. Аналоуи, А. Карами; [пер. с англ.]. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 400 с.
2. Багиев Г. Л. Основы организации маркетинговой деятельности на предприятии / Багиев Г. Л.. – СПб. : Обл. правл. ВНТОЭ, 2006. – С. 240.
3. Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика / Дойль П. – СПб. : Питер, 1999. – 345 с.
4. Йохна М. А. Економіка і організація інноваційної діяльності : навчальний посібник Йохна М. А., Стадник В. В. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2005. – 400 с.
5. Карпов А. Е. Стратегическое управление и эффективное развитие бизнеса Карпов А. Е. – М. : Результат и качество, 2005. – 512 с.
6. Ковтун О. І. Конкурентоспроможність підприємства: стратегічний контекст : монографія / Ковтун О. І. – Львів: Вид-во ЛКА, 2009. − 276 с.
7. Ковтун О. І. Стратегії підприємства : монографія Ковтун О. І. – Львів: Вид-во ЛКА, 2008. – 424 с.
8. Пригожин А. И. Нововведения: стимулы и препятствия (социальные проблемы инноватики) / Пригожин А. И.– М. : Экономика, 1989. – 271 с.
9. Портер М. Конкуренция / М. Портер; [пер. с англ.]. – М.: Вильямс, 2008. – С. 608.
10. Росія − 2050: стратегія інноваційного прориву /
[Б. М. Кузик, Ю. В. Яковець]. / М. : Економіка, 2005 – 621 с.
11. Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент / Фатхутдинов Р. А., 2005. – 448 с.
12. Харгадон Э. Управление инновациями. Опыт ведущих компаний «How Breakthrouths Happen. The Surprising Truth About How Companies Innovate» / Харгадон Э. – М. : Вильямс, 2007. – 304 с.
13. Шершньова З. С. Стратегічне управління: підручник / Шершньова З. С. − К. : КНЕУ, 2004. – 699 с.
14. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Шумпетер Й. – М. : Прогресс, 1982. – 453 с.
15. Christopher Freeman. The economics of industrial innovation. -London:Campus Verlag, 1982.− 448p.

Інформація для цитування: Кук М.Г. До проблеми забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств легкої та харчової індустрії в умовах глобалізації економіки та зниження бар’єрів входження на вітчизняний ринок іноземних компаній // Електронний науковий вісник «Керівник.ІНФО». - URL: https://kerivnyk.info/2012/06/kuk.html