Анотація. Обґрунтовано необхідність застосування економічних методів управління в практичній діяльності підприємств та організацій. Оглянуто класифікації економічних методів менеджменту.

Ключові слова: управління, економічні методи, застосування, планування, комерційний розрахунок, бізнес-план, ефективність.

Постановка проблеми. Серед низки методів управління підприємством актуальною є потреба у застосуванні арсеналу методів, що забезпечують досягнення економічних цілей управління. Йдеться про актуальну проблему дослідження економічних методів управління підприємством.

Ступінь розроблення проблеми. Кількість наукових праць з дослідження питань економічних методів управлінської діяльності - досить значна. Це роботи таких авторів, як: Афанасьєв М.В., Городня Т.А., Гріфін Р., Мазаракі А.А., Мец В.О., Шваб Л.І. тощо.

Формулювання цілей статті. Визначення ролі та значення економічних методів управління підприємством. Огляд класифікації цих методів.

Основний матеріал дослідження. Привести в дію організовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи, творчості персоналу підприємства і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління.

Стадник В.В. та Йохна М.А. наводять таке визначення: «Методи управління - це способи впливу на окремих працівників і виробничі колективи загалом з метою досягнення визначених цілей» [5, с.65].

Згідно з мотиваційною характеристикою, у вітчизняній економічній літературі прийнято поділяти методи управління на три групи: економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні. Деякі автори виділяють також математичнi, iдеологiчнi, правовi та оперативнi методи управлiння. Однак, на нашу думку, така розширена класифiкацiя методiв управлiння носить штучний характер, вiдображаючи спроби авторiв сконструювати власну систему методiв, а також конкретно-iсторичнi умови, в яких розроблялися цi системи.

Зв'язок між потребами, мотивами та методами управління зображено на рис.1, де виділено основні групи методів.

 

Методи управління використовуються не ізольовано, а в поєднанні один з одним. Тому управлінська діяльність постає як результуюча різноспрямованих методів і засобів їх реалізації. Водночас кожна група методів має специфічні особливості, власні форми вияву і межі застосування.

Основними методами, які застосовуються в умовах ринкової економіки, є економічні засоби впливу на людей (рис.2).

 

З рис.2 видно, що основним покликанням сучасних економічних методів менеджменту є забезпечення високої ефективності діяльності організації.

Загалом, матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах реалізовують економічні методи управління.

Економічні методи управління - це система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об'єкти з метою досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства та окремих працівників [5, с.66].

Ці методи дають змогу впливати на поведінку об'єктів управління на різних рівнях - від індивіда до держави. Так, держава щодо підприємства використовує такі важелі, як політика заробітної плати, податки, кредити, а також система пільг, економічні санкції тощо. Підприємство, забезпечуючи єдність особистих і колективних інтересів, впливає на процес виробництва за допомогою планових показників і пов'язаних з їх виконанням форм і систем оплати праці, преміювання або економічних санкцій, додаткових матеріальних заохочень тощо.

Ефективність економічних методів залежить не лише від обґрунтованості системи важелів, а й від контролюючих зусиль суб'єкта управління. Застосування економічних методів можливе тільки за умов дотримання схеми, зображеної на рис 3.

 

Контролюючі зусилля мають бути наявні на кожній стадії. Так, на першій стадії оцінюють реальність і досяжність поставлених цілей; на другій - дієвість і конструктивність економічних важелів (наприклад, розмір податку може бути зменшений за встановленими пільгами, якщо це вигідно економічній системі в цілому); на третій - своєчасність і повноту аналізу; на четвертій - відповідність розміру економічного стимулу ступеню досягнення цілі. Лише за таких умов забезпечується цілеспрямований вплив на поведінку об'єкта управління, не використовуючи при цьому прямого адміністрування.

Необхідно наголосити на тому, що економічні методи орієнтовані на економічні інтереси людей, як індивідуальні, так і колективні.

У складі економічних методів можна виділити дві підгрупи: методи прямого економічного впливу на працівників і економічні методи побічного регулювання діяльності організації.

За допомогою економічних методів створюються умови, які зацікавлюють трудові колективи і окремих працівників у високопродуктивній праці та забезпеченні ефективності виробництва та комерційної діяльності.

Логічним є те, що система економічних методів управління включає практично всі важелі механізму ринкового господарювання (тарифи, ціни, кредит, фінансування, прибуток, зарплата, премія, дивіденди, податки, комерційний розрахунок тощо).

Види економічних регуляторів, за допомогою яких здійснюється регулюючий вплив держави на господарюючі суб'єкти, показано на рис.4.

 

В умовах ринкових відносин застосовуються такі основні економічні методи управління:

• господарський (комерційний) розрахунок;
• фінансування;
• кредитування та субсидування;
• оподаткування;
• регулювання цін і тарифів;
• економічні пільги та санкції;
• матеріальне стимулювання персоналу тощо.

Традиційно науковці до складу групи методів прямого економічного впливу на працівників вiдносяться організаційно-виробниче планування, цільовi комплекснi програми, комерційний розрахунок, система внутрiшніх економiчних регуляторiв.

До другої підгрупи (економічних методів побічного регулювання діяльності організації) відносяться загальнодержавнi (галузевi) комплекснi цiльовi програми та система загальнодержавних, мiсцевих та внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.

У складі підгрупи методів прямого економічного управління провідне місце належить плануванню.

Під плануванням у менеджменті розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на цілі організації. Економічне планування полягає в розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними показникаіми господарської діяльності. Ці показники охоплюють усі сфери діяльнотсі організації.

Планування, як метод менеджменту, характеризується рядом специфічних ознак:

1. Цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти.
2. Конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);
3. Часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

План i ринок - сумiснi категорiї, за умови, що на рiвнi держави планування носить не директивний, а стимулюючий характер, а на рiвнi пiдприємства - охоплює всi визначальнi аспекти його дiяльностi. Сьогодні планування, поряд з iншими управлiнськими функцiями стало необхiдним для забезпечення життєдiяльностi пiдприємства.

Суттєвою проблемою для науковців і практиків-менеджерів є створення сучасної методології внутрішньовиробничого планування господарської діяльності.

Проблематика програмно-цільового управління постає у зв’язку з необхідністю вирішення найбільш складних завдань управління технологічними, організаційними та соціально-економічними системами. Специфіка даних завдань полягає в тому, що в подібних системах виникають нові цілі, для яких немає в наявності механізмів досягнення. При використанні методу комплексна цiльова програма (скорочено КЦП) система цілей стає відправним пунктом планування, а кожній значимій проблемі відповідає планова програма її розв’язку.

Комплексна цiльова програма - це намічений для планомірного здійснення, об’єднаний єдиною метою та прив’язаний до певних термінів комплекс взаємопов’язаних завдань та адресних заходів соціального, економічного, наукового, технічного та організаційного характеру.

В управлiнні використовується три групи програм.

Перша група - програми народногосподарського рівня (соціально-економічні програми, програми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і т.п.).

Друга група - це програми галузевого та регіонального рівня, а також міжгалузеві програми для окремих об’єктів (науково-технічні програми, програми виконання великих дослідно-конструкторських робіт, будівництва та вводу в експлуатацію важливих підприємств та споруд і т.д.).

Третя група охоплює програми розвитку підприємств, розробки та впровадження окремих видів машин, технологій, устаткування, приладів і т.д.

Структура КЦП повинна відповідати їх призначенню, ролі, яку вони виконують у забезпеченні загальної ефективності господарської діяльності.

У кожній програмі в ідеалі повинні бути відображені:

• Стан проблеми, основні передумови її програмного вирішення;
• Головна мета програми, її місце в загальній системі цілей галузі чи підприємства;
• Система цілей та основних завдань програми;
• Цільові показники, які розкривають кінцеві результати реалізації програми;
• Шляхи досягнення цілей програми, система програмних заходів;
• Організаційно-виконавча структура;
• Дані про ресурси, необхідні для виконання прогшрами та строки її здійснення;
• Оцінка ефективності результатів реалізації програми.

Одним iз рiзновидiв програмно-цiльового управлiння в практицi зарубiжного пiдприємництва є бiзнес-планування.

Сьогодні бiзнес-планування успішно та широко застосовується i в дiяльностi господарюючих суб’єктiв в Українi. В цілому, суть бізнес-планування зводиться до відпрацювання своєрідного документа, який охоплює всі основні сторони діяльності підприємства: його виробничі, комерційні та соціальні проблеми. Документ цей є бізнес-планом. Бізнес-план – це ретельно підготовлений документ, котрий розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу. Він дозволяє передбачати не лише всі заходи для реалізації нової ідеї, а й визначити необхідне фінансове забезпечення та можливість одержання доходу (прибутку). Практично його можна вважати формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення підприємницької ідеї.

Комерцiйний розрахунок може використовуватися як метод управлiння дiяльнiстю пiдприємства в цiлому (повний комерцiйний розрахунок) i як метод управлiння його вiдносно самостiйними структурними виробничими пiдроздiлами (внутрiшньовиробничий чи внутрiшньофiрмовий комерцiйний розрахунок).

На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, відкривають рахунки в банках, володіють правами незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, договорів з будь-якою юридичною чи фізичною особою, як суб’єктом ринкового господарювання. Повний комерційний розрахунок застосовується на підприємствах, організаціях і в установах усіх форм власності: державної, кооперативної, приватної, змішаної.

На внутрішньому комерційному розрахунку працюють відносно самостійні при вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні виробничо-господарськi одиниці підприємств і організацій. Взаємовідносини з підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, грунтуються на системі договорів, що містять взаємні зобов’язання організації чи підприємства і їхньої складової частини щодо ведення господарської діяльності. Правом самостійної економічної діяльності за межами підприємства чи організації такі структурні одиниці не володіють, однак можливе використання в їхнiй дiяльностi засад внутрiшньофiрмового пiдприємництва: внутрiшнiх рахункiв, псевдовалюти i т.п.

Комерційний розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб’єктів господарювання з боку держави або вищих щодо них керуючих систем. Таке регулювання здійснюється не волюнтаристським впливом на господарські процеси, а застосуванням системи економічних регуляторів господарської діяльності.

Зовнiшнi економічні регулятори поділяються на загальнодержавні та місцеві: податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані ціни, рентні платежі. Застосування економiчних регуляторiв викликає адекватну реакцiю пiдприємства i його суб’єкта управлiння, трансформуючись в певнi способи впливу на працюючих, для використання позитивних обставин економiчного регулювання, чи протидiї негативним.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних державою, перше місце посідають податки. Вони поділяються на прямі і непрямі.

Важливим регулятором господарської діяльнотсі є кредит. Кредитування господарської діяльності в Україні здійснюється нині системою комерційних банків за рахунко власних та залучених коштів, у т.ч. за рахунок одержаних кредитних ресурсів від Національного банку України.

Держава може також використовувати такий важіль економічного впливу на господарську діяльність, як регульовані ціни. Регулювання цін може здійснюватися встановленням верхніх меж цін на окремі товари, фіксованих (твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та розмірів торгової наіцнки для ланок товаропросування.

Досить ефективним регулятором господарської діяльності є також економічні пільги, які встановлюються державою щодо сплати податків, порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствами різних галузей народного господарства та ін.

На господарську діяльність організацій впливають також місцеві органи влади, застосовуючи систему використовуються місцевих регуляторів. До їх числа відносяться місцеві податки та збори і рентні платежі.

Місцеві податки та збори сплачуються за користування інфрастуктурою, що належить місцевим територіальним громадам.

Місцеві органи влади використовують для цього диференційовану систему рентних платежів, щоб підприємства, які перебувають у більш вигідних умовах порівняно з іншими, надприбутки перераховували в місцеві бюджети.

У складних ієрархічних системах діяльність підпорядкованих організацій регулюється з боку систем вищого рівня. Внутрішньосистемними регуляторами господарської діяльності підвідомчих підприємств є централізоване створення ряду фондів (наприклад, капітальних складень, підготовки кадрів, резервного, інноваційного, страхового, розвитку науки і техніки та ін.) та внутрішньогосподарськими відрахуваннями на загальносистемні цілі і програми. Нормативи відрахувань у ці фонди та на виконання загальносистемних програм встановлюються відповідним вищим органом управління системи.

Система економічних регуляторів господарської діяльності повинна бути гнучкою, негайно реагувати на зміну економічної ситуації. Нині застосовується досить широкий арсенал цих регуляторів. Надалі, в умовах розвинутого ринку, кількість таких регуляторів зменшиться, однак ринок не передбачає повної відмови від економічного регулювання господарських процесів.

Висновки. Основними методами, які застосовуються в умовах ринкової економіки, є економічні засоби впливу на людей. Економічні методи управління - це система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об'єкти з метою досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства та окремих працівників.

У складі економічних виділяють дві підгрупи: методи прямого економічного впливу на працівників і економічні методи побічного регулювання діяльності організації.

До складу першої пiдгрупи економiчних методiв вiдносяться організаційно-виробниче планування, цільовi комплекснi програми, комерційний розрахунок, система внутрiшніх економiчних регуляторiв.

До другої підгрупи - загальнодержавнi (галузевi) комплекснi цiльовi програми та система загальнодержавних, мiсцевих та внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.

Система економічних методів управління включає практично всі важелі механізму ринкового господарювання (тарифи, ціни, кредит, фінансування, прибуток, зарплата, премія, дивіденди, податки, комерційний розрахунок тощо).

В умовах ринкових відносин застосовуються такі основні економічні методи управління: господарський (комерційний) розрахунок; фінансування; кредитування та субсидування; оподаткування; регулювання цін і тарифів; економічні пільги та санкції; матеріальне стимулювання персоналу тощо.

Список використаних джерел

1. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства: підручник для вузів / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончарук. – Харків: Вид-во. “ІНЖЕК”, 2003. – 409с.
2. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. / Н.М. Бондар. – К.: Л.С.К., 2004. – 400с.
3. Городня Т.А. Економічна та фінансова діагностика: Навч.посіб. / Т.А. Городня, І.П. Мойсеєнко. – Л.: «Магнолія 2008», 2010. – 282 с.
4. Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства: Підручник для вузів / За ред. проф. Н.М. Ушакової. - К.: Хрещатик, 1999. - 800 с.
5. Менеджмент: Підручник / Стадник В.В., Йохна М.А. – К.: Академвидав, 2010. – 472 с.
6. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатов та финансового стану підприємства: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2003. – 278 с.
7. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навч. посібник / Шваб Л.І. – К.: Каравела, 2004. - 586 с.

Інформація для цитування: Крупа Н.П., Миронов Ю.Б. Актуальність застосування економічних методів управління в діяльності підприємства // Електронний науковий вісник «Керівник.ІНФО». - URL: https://kerivnyk.info/2014/01/krupa.html