Податки існують з давніх давен та існуватимуть, мабуть, допоки на світі будуть люди. Щоразу з’являються нові податки, а інші зникають з плином часу. Серед податків частенько траплялися і доволі безглузді, які мусіли платити наші далекі та не дуже предки. Пропонуємо Вашій увазі збірку найбезглуздіших податків усіх часів та народів.

Податок на «повітряний» замок. Податок на «повітряний» замок. У старовинних замках Англії не тільки водяться привиди. Виявляється, привидами бувають і самі замки. У 1660 році Карл II змусив платити населення Англії податок на утримання королівського замку Філлінгхем, якого насправді не існувало. Монарх взагалі був вигадником: захоплювався алхімією і намагався перетворювати ртуть в золото. Ртуть ніяк не перетворювалася на золото, а королю хотілося жити заможно і весело (так його і прозвали - Веселий король), не обмежуючи себе в різного роду розвагах. Монарх вигадав замок і гроші з податку, який йому платили, витрачав на особисті потреби.

Податок на вуха. Такий податок існував у Тибеті у 20-х роках XX століття. З кожного вуха, незалежно від того, чи було воно людським, чи належало тварині, потрібно було заплатити по одному ляну (срібна монета вагою 37 г.) Якщо грошей для сплати податку за вухо не вистачало - вухо відрубали.

Податок на очі. Була така робота за Петра I - «сидіти і робити для государя прибутки». До такої «роботи» допускалися друзі царя, на яких покладалися завдання придумувати все нові і нові збори. У 1704-05 роках вони розвинули особливо бурхливу діяльність. У Башкирії, наприклад, діяв так званий «податок на очі» - якщо в той час людині не пощастило народитися зеленооким блондином, то за зелені очі доводилося платити 10 алтин.

Податок на бороду. Король Англії Генріх VIII, який сам носив бороду, ввів податок на бороди в 1535 році. Це був прогресивний податок і стягувався в залежності від соціального стану власника. Дочка Генріха Елізабет I повторно ввела податок на бороди, обкладаючи зборами кожну бороду «віком старше 2 тижні». У Росії такий податок був введений з іншої причини: щоб змусити людей голитися та долучити їх до культури.

Податок на дисидентські погляди. У 1645 році Оліверу Кромвелю вдалося повалити короля Англії Карла I. Але, діставшись до влади, Кромвель встановив жорсткі порядки і фактично одноосібну диктатуру. Роялістів, прихильників колишнього короля і монархічної форми правління, змусили платити за свої переконання. На ці гроші Кромвель створив народне ополчення, котре оберігало його владу від тих же ж роялістів.

Податок на життя. Епідемія чуми в середині XIV сторіччя неабияк прорідила населення Англії. Тим, хто вижив, довелося звалити на свої плечі військові амбіції правителів. Так званий подушний податок в 1377 році придумав перший герцог Ланкастерський Джон Гонт, коли англійська казна через тривалу війну з Францією почала порожніти. Кожен житель старший 14 років повинен був сплатити по срібній монеті. У 1379 році побори повторилися, а наступна спроба зібрати податок у 1381 р. вже в потрійному розмірі привела до великого бунту.

Податок на королівське весілля. Другою за популярністю (після війни) забавою для коронованих осіб завжди було весілля. В Іспанії в XV-XVI століттях, якщо на престол вступав нежонатий король, з підданих збирали податок на його весілля. Від цього збору, до речі, ухилявся відомий Дон Кіхот.

Податок на тростини. В Англії у XVIII столітті проблемою були джентльмени з тростиною, котрі, на думку Парламенту, псували дороги. Здійснення масштабних дорожніх робіт в 1797 р. стало можливим завдяки справляння податку на тростини. Зібрали, мабуть, чимало, оскільки тростини були дуже поширені: етикет і мода тих років не дозволяли аристократу з'являтися на людях без цього аксесуару.

Податок на капелюхи. Британський уряд використовував цей податок по стосовно чоловічих головних уборів з 1784 до 1811 року. Податок був введений в часи прем'єр-міністра Вільяма Пітта-молодшого і був способом отримання доходів для уряду залежно від добробуту кожної окремої людини. Очевидно, що у багатих громадян було більше дорогих капелюхів, а бідні могли мати один дешевий або не мати взагалі. На капелюхи під час виробництва наносилися спеціальні знаки, що свідчили про сплату податку.

Податок на карти. У XVI столітті в Британії гра в карти була дуже популярним заняттям. Саме ця популярність навела короля на думку про можливість збагатитися за рахунок своїх підданих. Британський король Джеймс Перший підписав закон, згідно з яким відзнака сплати податку повинна відображатися на піковому тузі разом із логотипом виробника, і цей знак на гральній карті буде доказом сплати податку.

Податок на вікна. Податок на вікна в розмірі 2 шилінги за кожне вікно понад норму в 10 штук стягувався в Англії та Шотландії в XVII-XVIII столітті. Податок був введений в часи правління короля Вільяма III у 1696 р. Щоб не платити податків деякі жителі просто замуровували віконний простір, а для збереження естетичного вигляду будівлі малювали вікна на стіні.

Податок на звільнення від рабства. У Стародавньому Римі існував так званий вільний податок, який повинен був бути сплачений у разі звільнення господарем свого раба. У деяких випадках господар сам платив цей податок, оскільки малося на увазі, що він достатньо багатий, щоб відпускати раба на волю. У більшості ж випадку цей податок платив сам звільнений.

Податок на трубу. Коли правитель держави вже обклав податком усе, що рухається, доводилося вигадувати нові види податків для поповнення скарбниці. У 1660 році в Англії був прийнятий податок на вогнище. Точніше, податком обкладалася димова труба. Населення після цього почало хитрувати і спільно використовувати одну трубу на кілька кімнат або спільно із сусідами. Після того, як у 1684 році через це сталася велика пожежа, яка знищила 20 будинків, податок був скасований.

Податок на іноземців. Цей податок у наш час навіть здається чимось нормальним - раз ти приїхав в іншу державу, будь ласка заплатити податок. Такі податки в різних державах існували аж до XX сторіччя. Наприклад, в Канаді до 1923 року діяв податок на китайців. Китайців в Канаду приїжджало багато, грошей від податку надходило теж багато. Коли цей податок відмінили, замість нього був прийнятий закон, який забороняв китайцям в'їзд не територію Канади.

Податок на сіль. Список найдивніших податків був би неповним без згадки знаменитого податку на сіль в Індії, проти якого в 1930 році виступав Махатма Ганді. Зараз важко зрозуміти, чому сіль підлягала оподаткуванню. Проте результат цього податку призвів до потужного соляного бунту.

Податок на присвоєння імен дітям. Закон про імена в Швеції вимагає схвалення тих імен, які даються шведським дітям. Реєстрацією імен в країні займається Податкове агентство Швеції.

Податок на холостяків. «Податок на холостяків, одиноких і малосімейних громадян» діяв в СРСР з 1941 по 1991 рік і платили його неодружені чоловіки та заміжні бездітний жінки у віці до 50 років у розмірі 6% від зарплати.

Податок на тінь. В Італії з 1993 року існує закон, згідно з яким магазини, кафе, сувенірні крамниці та інші заклади, чия тінь від навісів падає на землю, повинні оплатити так званий «податок на тінь» (8,4 євро за квадратний метр).

Податок на прапор. Італійці, які вивісили на фасаді свого офісу, магазину або готелю державний прапор, повинні оплатити податок у розмірі 140 євро за використання символу країни в особистих цілях. А якщо поряд з італійським буде ще й прапор Європейського союзу - тоді податок складе 280 євро.

І насамкінець, мабуть, найбезглуздіший податок в історії людства – податок на громадські туалети (дослівно - «сечовий податок»), який був введений римським імператором Тітом Флавієм Веспасіаном-старшим. «Туалетним» податком обкладалося вміст та відвідування громадських вбиралень, які римські громадяни використовували не тільки для справляння природних потреб, але і для спілкування. Необхідність якнайшвидше поповнити скарбницю держави після громадянської війни змусила Веспасіана вводити найрізноманітніші податки і жорстоко карати за спроби ухилятися від їх сплати. Син імператора дорікнув батька за неблагородне походження грошей, зібраних шляхом введення податку на туалети, а імператор змусив сина понюхати монети і запитав, чим вони пахнуть. «Нічим» - відповів син. Тоді ж батько виголосив свою відому цитату - «Pecunia non olet» (гроші не пахнуть). Ця фраза все ще й досі використовується для того, щоб показати, що купівельна сила грошей не залежить від їх походження.