Кризи не тільки розоряють людей, а й збагачують, створюючи нових мільярдерів. Виграє той, хто вміє передбачати наслідки тих чи інших дій. Одним з таких «провидців» став одноокий та відлюдькуватий доктор медицини Майкл Беррі (Michael Burry). Його збагатила фінансова криза 2008 року в США, яка увійшла в історію як криза нерухомості класу subprime.

Хобі лікаря

Майкл Беррі хотів стати лікарем і спочатку не думав про професійне інвестування. Вивчившись за фахом «медицина» в Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса, він продовжив навчання у Вандербільтського медичному університеті в Теннесі. Потім повернувся до Каліфорнії і влаштувався на роботу в Стенфордський госпіталь. Це була середина 1990-х років, коли в США стрімко надувалася горезвісна бульбашка «доткомів».

Люди скуповували акції всіх компаній, так чи інакше пов'язаних з Інтернетом. Вважалося, що це багатообіцяючий інноваційний сектор, який принесе великий прибуток. Зовсім не цікавитися фінансовими ринками у той час було просто неможливо. Не оминуло всезагальне божевілля і молодого медика. Незважаючи на завантаженість у госпіталі, Майкл став читати матеріали щодо інвестування в Інтернеті у вільний від роботи час. Молодий чоловік був дуже замкнутий і відлюдькуватий. Він навіть сам поставив собі діагноз - Синдром Аспергера - порушення розвитку, що характеризується серйозними труднощами у взаємодії з оточуючими. Інтернет став для доктора-інтроверта другим середовищем проживання.

Одного разу, в 1996 році, Беррі набрів на сайт, присвячений технічному аналізу вартості акцій. Його надзвичайно зацікавила ця тема. Доктор став вивчати, як передбачати динаміку цін цінного паперу на основі аналізу зміни її ціни в минулому. Беррі став вкладатися в цінні папери, попутно ділячись своїми прогнозами котирувань в Інтернеті. Спочатку фінансисти, які брали участь у форумах, ставилися до нього скептично, але згодом виявили, що його прогнози досить часто потрапляють в точку. Ті, хто інвестував, враховуючи його прогнози, стали заробляти чималі гроші. Його думка набула великої ваги. При цьому сам він обігравав професійних фінансистів, отримуючи 50-процентний прибуток там, де інші інвестори зазнавали збитків.

Майкл Беррі став успішним інвестором, незважаючи на те, що у нього на своє «хобі» залишалося зовсім мало часу: робоча зміна в лікарні тривала 16 годин, тому на роботу з блогом у нього залишалося не більше 3 годин (з 24:00 до 3:00). У результаті в 2000 році він прийняв рішення залишити медицину та зробити своє захоплення професією. Беррі заснував хедж-фонд «Scion Capital».

Побачити пролом

Старт інвестиційної діяльності Беррі припав якраз на час, коли бульбашка доткомів луснула. Кульмінація кризи, яка принесла багатьом інвесторам серйозних збитків (а комусь хороші заробітки) сталася 10 березня 2000 року. Тоді індекс NASDAQ досяг 5132,52 пункти упродовж торгів і впав до 5048,62 при закритті. Подальша віра інвесторів в прогнози Беррі була забезпечена успіхом його фонду після цього драматичного падіння ринку. У перші кілька років фонд Беррі приніс своїм інвесторам 250 відсотків прибутку.

Тріснувший міхур дав ринку нові ідеї. Люди протверезіли від захоплення компаніями IT-сектору, за якими часто не стояло ніякої реальної вартості. У всякому разі, її дуже важко було оцінити. Інша справа нерухомість! Все зримо, надійно і має зрозумілу та реальну вартість. Однак Майкл Беррі швидко зрозумів, що цей ринок рано чи пізно обвалиться. І станеться це, як не дивно, через просунутість американського фінансового ринку.

Видаючи іпотечні кредити, банк, зрозуміло, перевіряє позичальника. Позичальників відносять до відповідних категорій - високої надійності, середньої і низької. На іпотечні кредити випускалися всілякі похідні інструменти (деривативи). Класичними похідними інструментами є ф'ючерси та опціони - контракти, які надають право чи обов'язок купити товар в майбутньому за заздалегідь обумовленою ціною.

Деривативи в США, в силу розвиненості фінансового ринку, мають доволі складну структуру. Складні фінансові продукти дозволяли банкам і фінансовим компаніями «упаковувати» кредити з різним ступенем ризику в єдиний «пул». У результаті кредити, видані як надійним, так і ненадійним позичальникам, продавалися як би «в єдиному пакеті». Звідси і виникла назва subprime mortgage - «недопершосортна іпотека». Начебто prime, але не зовсім, з домішкою. На ділі ж це були «сміттєві» позики з невеликою домішкою якісних.

У подібному структурованому продукті могли бути «зашиті» тисячі кредитів з різним ступенем ризику. Перевірити їх окремо немає ніякої можливості. Ось рейтингові агентства і не перевіряли, виставляючи таким «фінансовим химерам» високі оцінки. А якщо рейтинг високий, то фінансовий продукт добре продається та користується попитом. А якщо таке купують, не перевіряючи базовий актив (тобто самі кредити), значить, і видавати кредити можна, не особливо звертаючи увагу на платоспроможність позичальника.

Організація, яка вивчала платоспроможність позичальників, Федеральна корпорація по боргу і заощаджень (Federal Savings and Loan Insurance Corporation - FSLIC) цей пролом у фінансовій системі не побачила. Вона досліджувала в основному тільки рівень загальної закредитованості позичальників по відношенню до валового продукту, але погано враховувала інші обов'язкові платежі домогосподарств.

Майкл Беррі у 2005 році проаналізував невідповідність котирувань за похідними інструментами, базовим активом яких були іпотечні кредити, оцінив ймовірності дефолту по ним. За його оцінкою, невиконання зобов'язань за даними інструментами було набагато вище, ніж це оцінювали рейтингові агентства. А оскільки по таких паперах гряде дефолт, то на цьому можна заробити, вирішив Беррі.

Купіть... банкрутство

Складний та розвинений фінансовий ринок США заклав міну під фінансову систему країни, і він же дозволив Беррі збагатитися. Зрозумівши, що на іпотечному ринку надулася фінансова бульбашка, талановитий фінансист став купувати папери, що забезпечують виплати в разі дефолту. Це своєрідна страховка - держателю даного паперу виплачується певна сума, якщо компанія не змогла розплатитися за своїм зобов'язанням. Такі страховки називаються дефолтними свопами. Випускала їх Американська страхова корпорація (American International Group, Inc. - AIG). Коштували ці папери копійки, оскільки ніхто не вірив в дефолт по паперах великих солідних корпорацій. Мало того, це ж деривативи, зав'язані на ринок нерухомості. А інвестори вважали, що американська нерухомість буде дорожчати завжди, а інвестиції в неї особливо надійні.

Проте Майкл Беррі став не тільки сам активно скуповувати дефолтні свопи на похідні, але і зміг залучити інших інвесторів. Йому вдалося переконати потрібних людей, що папери, нібито забезпечені нерухомістю, скоро перетворяться в ніщо. Тоді папір, що страхує цей ризик, принесе великі гроші. Були й ті, хто, вклавшись у фонд Майкла, потім став переживати за свої гроші. Але фінансист, впевнений у правильності своїх розрахунків, акумулював у фонді «Scion Capital» страховок від банкрутства на 1 мільярд доларів. Це були не тільки його власні, а й чужі гроші.

Що сталося далі. У 2008 році власники акцій американських корпорацій зазнали збитків приблизно на 8 трильйонів доларів. Загальна вартість їх акцій впала з 20 до 12 трильйонів доларів. Багато співробітників фінансових корпорацій залишилися без роботи. Хвилі кризи «субпраймової нерухомості» прокотилися по всьому світу. А Майкл Беррі заробив у страшному кризовому 2008 році 200 мільйонів доларів. І тепер він не залучає сторонніх інвесторів, інвестуючи лише свої власні кошти.