Опубліковано у: Нематеріальна культурна спадщина як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики, інновації: Тези доповідей ІV Міжнар. наук.-практ. конференції-фестивалю (м. Київ, 20-21 травня 2021 р.). К.: Вид. центр КНУКіМ, 2021. 426 с. С.323-327.

Складність процесів стратегічного управління соціально-культурною сферою обумовлюється її специфікою як об’єкта управління, при цьому значущою проблемною складовою є процес, пов’язаний з управлінням системою надання послуг та створення благ громадського призначення. Тому в доповіді були виділені характерні особливості соціально-культурної сфери як об’єкта стратегічного управління із використанням проектного підходу, відмінність даного положення полягає в обліку єдності трьох аспектів.

Перший аспект полягає у тому, що процес генерації культурних благ має виражену специфіку «споживання» благ, що забезпечує формування свого роду «матеріальної економічної риторики, яка в свою чергу полягає в необхідності оцінювати культурні блага не тільки з точки зору звичайної корисності і матеріальної вигоди, але і з позиції культурно-історичної цінності для розвитку країни і її народу.

Другий аспект характеризує особливе середовище функціонування агентів, визначальні умови індивідуальної рекреації їх людського потенціалу. Соціально-культурна сфера здійснює безпосередній вплив на економіку в двох аспектах:

1. культура виступає джерелом формування переваг економічних агентів;
2. культура виступає інституційною рамкою поведінки агентів.

Таким чином, високий культурний рівень населення сам по собі створює сприятливі економічні умови для розвитку релевантної поведінки економічних агентів.

Третій аспект показує загальні ціннісні рамки неформального середовища взаємодії економічних агентів. Зазначені рамки дозволяють формувати таку культуру взаємодії економічних агентів, яка сприяє розвитку сприятливих економічних умов. На основі цього критерію можна надати пропозиції щодо адаптації методики розробки стратегії розвитку таким специфічним об’єктом як соціально-культурна сфера. Види, стратегії, пропоновані для комерційних організацій, природно, не можуть в неадаптованому вигляді застосовуватися для об’єктів соціально-культурної сфери.

Однак, загальні принципи можуть бути поширені наступним чином. Для вибору стратегії розвитку ми можемо скористатися модифікацією матриці Бостонської консалтингової групи, в якій замість темпів зростання і частки ринку
будемо використовувати наступні параметри: цінність генерованого блага для держави і суспільства (по вертикалі); попит серед «медіанного» споживача (по горизонталі).

Отже, традиційні стратегії розвитку були адаптовані в такий спосіб:

1. зростання – вкладення коштів державного бюджету для отримання найвищого поширення інформації про блага, які є з одного боку об’єктом культурної спадщини або високої культурної цінності, а, з другої затребуваним серед цільової аудиторії, тобто дана стратегія застосовується, якщо обидва параметри вище 50%. Частка державного фінансування більша у варіанті-інтенсивне зростання і менше у варіанті – обмежене зростання. Максимальний пріоритет при оцінці проектів розвитку даних благ за інших рівних умов;
2. стабільність – вибір варіанту поєднання самофінансування благ за рахунок медіанного споживача і державного фінансування для одержання максимального ефекту від зазначених благ, дана стратегія застосовується, якщо затребуваність даного культурного блага велика, а цінність як об’єкта культурної спадщини невелика ( менше 50%). Середній пріоритет при оцінці проектів розвитку даних «опікуваних» благ;
3. скорочення – в даному варіанті блага, які генеруються соціально-культурною сферою, проте, не визнані об’єктами культурної спадщини, і не користуються попитом у «медіанного» споживача, переходять на фінансування з боку споживача і природним шляхом припиняють своє існування. Мінімальний пріоритет при оцінці проектів [1, c. 247].

Використовуючи цей інструмент стратегічного аналізу, можна підвищити ефективність державних витрат на соціально-культурну сферу, створюючи при цьому умови для збереження об’єктів культурної спадщини, які в свою чергу, впливають на поведінку економічних агентів. Такий механізм дозволяє державі підтримувати високий культурний рівень населення і створювати сприятливі економічні умови для розвитку релевантної поведінки економічних агентів.
Таким чином, з одного боку, управління соціально-культурною сферою з економічної точки зору пов’язано з проблемою ціноутворення на різні об’єкти з позиції індивідуального, суспільного і державного попиту, а з іншого боку, необхідного узгодження інтересів держави, суспільства і особистості, що також вимагає розробки нетривіальних підходів до стратегічного управління і, в тому числі, проектного підходу [2, c. 110].

При цьому соціально-культурна сфера як об’єкт стратегічного управління на основі проектного походу постає як складна еволюційна єдність генерації специфічних благ, що забезпечують відтворення економічних агентів, свого роду «матеріальну економічну риторику» і середовища функціонування агентів, що визначає умови, як індивідуальної рекреації їх людського потенціалу, так інші ціннісні рамки неформального інституційного середовища їх взаємодії.

Для оцінки вкладу соціально-культурної сфери в економічний розвиток і ефективності функціонування даної сфери необхідно удосконалювати наявні, розробляти і впроваджувати нові показники оцінки ефективності проектного управління соціально-культурної сферою, в тому числі важливим напрямком є оцінка ефективності державних витрат на дану сферу. При цьому оцінка ефективності державних витрат повинна проходити не локально, а в рамках загальної оцінки ефективності стратегії розвитку соціально-культурної сфери регіону. Тому, необхідно розробити адаптовану систему показників, яка відображатиме ефективність процесу розробки стратегії розвитку на основі проектного підходу в даній сфері.

Для забезпечення взаємозв’язків обраних показників і об’єднання їх в систему була використана методологія збалансованої системи показників (ЗСП). Дана методика дає можливість оцінити ефективність проектного управління соціально-культурною сферою і розробки її стратегії розвитку для регіонального рівня соціально-культурної сфери.

Зазначена методологія вирішує наступні завдання:

1. Визначення певних параметрів стратегічних цілей, а саме стратегічні показники ті, що надають їм чисельні значення, тобто KPI (key performance indicators), причинно-наслідкові зв’язки між цілями, зв’язок між стратегічними показниками, терміни досягнення стратегічних цілей;
2. Закріплення за посадовими особами проектного офісу повноважень у відповідності до досягнення конкретних стратегічних цілей;
3. Вибір інструментів досягнення встановлених стратегічних цілей.

Першим етапом розробки ЗСП є створення стратегічної карти, на якій знаходять своє відображення причинно-наслідкові зв’язки між основними завданнями, які необхідні для досягнення цільового результату. При цьому, цільовий результат визначається в таких аспектах або перспективах: фінанси, клієнти, бізнес-процеси, розвиток персоналу. Потім для кожного завдання, яке входить в стратегічну карту, задаються певні ключові показники, що вимірюють ефективність вирішення даного завдання. Всі завдання, які увійшли в стратегічну карту, є необхідними і достатніми для того, щоб досягти необхідної цільової перевірки результату [1, c. 250].

Список використаних джерел

1. Тарновский В.В. Теоретико-методологические основы исследования процессов управления объектами культуры // Экономическая политика. 2016. Т.11. №6. С.242-253.
2. Дєгтяр А.О. Основні складові механізму державного управління соціально-культурною сферою // Інвестиції: практика та досвід. 2016. №7. C.109-113.

Інформація для цитування: Верезомська І.Г., Олійник О.М., Бранець О. Особливості соціально-культурної сфери як об’єкта стратегічного управління // Електронний науковий вісник «Керівник.ІНФО». - URL: https://kerivnyk.info/2021/05/verezomska-olijnyk-branec.html