Під час тривалого формального (лекції, іспити тощо) і неформального (позаурочний час) спілкування зі студентами у мене склався список їхніх упереджень, що впливають на ставлення до навчання. Умовно назвемо ці упередження фобіями. Отож розповім про них докладніше.

Фобія (від грецького: (pofioq, що означає «страх» або «хворобливий страх») - є ірраціональним, інтенсивним і постійним страхом щодо певних ситуацій, дій, речей, тварин або людей. Основним симптомом цього розладу є надмірне і необґрунтоване бажання уникнути подразника, що відлякує. Коли фобія виходить з-під контролю і, якщо вона заважає повсякденному життю, то діагностується як особистісний або психічний розлад.

Фобія 1 - «Викладач мене не любить»

На запитання, в чому проявляється ця «нелюбов», отримуєш приблизно такі відповіді:

• жорстко контролює присутність на заняттях мене, як індивіда;
• вимагає виконання різних робіт (написання рефератів, здачу завдань із самостійної роботи і т.п.;
• свідомо занижує оцінку.

Розберемося перш за все з «нелюбов'ю» (звісно, не в розумінні Всесвітньої організації охорони здоров'я, яка оголосила кохання психічним захворюванням). Мати улюблених і нелюбих студентів зараз практично неможливо, оскільки безпосередні контакти з ними зведені до мінімуму через різке скорочення кількості годин аудиторних занять, що пояснюється входженням України до Болонського освітнього процесу. За цих умов у кращому випадку запам'ятовуєш тільки прізвища студентів (і то не всіх!), а вже про «любов» чи «нелюбов» до когось із них не може бути й мови.

Стосовно «жорсткого контролю» справи виглядають таким чином. Класична Болонська система справді побудована на засадах самостійного засвоєння знань студентами. Типовий розпорядок робочого дня європейського студента: 9.00-12.00 - аудиторка; 12.00-14.00 - обід і відпочинок; 14.00-21.00 - робота в бібліотеці. Скажіть, чи багато наших студентів працюють за подібним розпорядком?!

Пригадую розмову з цьогорічним випускником магістратури, котрий прийшов на кафедру підписувати обхідний лист. Принагідно він запитав у мене: «Федоре Івановичу! Тут ще треба підписати в читальному залі, а де він знаходиться?». Коментарі, як кажуть, зайві.

Або інший приклад. Для студентів магістратури ми вивільняємо один день на тиждень для роботи в бібліотеці. Реакція студентів на таку звістку: «Ура, у нас додатковий вихідний день!».

Тепер, у зв'язку з підвищенням значення самостійної роботи студентів (СРС), у вишах застосовують і відповідні форми її контролю, а вимоги про звітування за СРСР передбачені навчальним планом та графіком навчального процесу. І хвороблива реакція на це пояснюється високою амбіційністю деяких студентів.

Чи можливо свідомо занижувати оцінки студентам? Вважаю, що ні. Проти цього спрацьовують такі чинники:

• в принципі, викладачеві ніколи не шкода поставити високу оцінку доброму студентові;
• у випадку значної кількості незадовільних оцінок - неминучий виклик «на килим» до начальства, яке може дорікнути викладачеві, що у незадовільних оцінках винен він сам, а не студенти.

Тому деякі викладачі, щоб не мати проблем, «роздають» направо і наліво «п'ятірки» й «четвірки», розбещуючи тим самим студентів. Як наслідок, молода людина потім починає вимагати: «У мене за попередні роки в заліковці «четвірки» і «п'ятірки», а цей викладач має нахабство виставляти «трійку»!».

Вважаю, що будь-яка оцінка повинна бути справедливою. Однак для цього викладач повинен бути вимогливим перш за все до себе, до якості проведених ним занять. Тоді викладач висуває високі вимоги до студентів і адекватно оцінює їхні знання, хоча, можливо, й отримує зі сторони студентства неадекватну реакцію.

Фобія 2 - «Викладач мені погрожує»

Це, власне, і не фобія, а форма психологічного тиску на викладача. Для прикладу, студент подає на перевірку частину магістерської випускової роботи, в якій непрофесійно скомпільовано матеріали, що не мають жодного відношення до теми дослідження. Аргументовано йому пояснюєш, що виконана на такому низькому рівні робота не може бути допущена до захисту, тобто вирішення питання щодо отримання диплому може бути відкладене на певний час. Але реакція студента часом буває така: «Він мені погрожував, що я не закінчу академії».

Гадаю, коментарі тут не потрібні. А поширення подібної інформації є нічим іншим, як попереджувальним кроком і навіть шантажем. Мовляв, я і далі писатиму роботу в такому стилі, а, якщо мене не допустять до захисту, то мені ж цим погрожували!

Фобія 3 - «Навчатися не цікаво»

Таку думку мені доводилося чути неодноразово. Але коли запитуєш, у чому ж полягає ця «нецікавість», то студенту зазвичай складно сформулювати відповідь.

Навчальний процес - не відвідання цирку чи естрадного концерту. Цікаві заняття, на мій погляд, проводять викладачі-професіонали,які бездоганно знають теоретичну проблематику свого предмета і можуть наводити практичні приклади відповідного порядку. Але навчальний процес - це водночас і дорога з двобічним рухом. Не тільки викладач повинен знати теоретичну і практичну складові свого предмета, а й студенти розуміти те, що він намагається до них донести. Окрім того, навчання є одним із видів трудової діяльності людини, а праця вимагає певних зусиль.

Викладаючи для магістрантів і спеціалістів дисципліни «Менеджмент організацій» і «Основи управлінського консультування», я намагаюся поділитися випадками ситуативного характеру з моєї практичної консультаційної діяльності (чесно кажучи, нерегулярної). Та дуже гірко стає, коли виявляється, що студенти на завершальному етапі отримання професії не володіють базовими професійними знаннями. Почуваєш себе «волаючим у пустелі» - порожні очі багатьох студентів зовсім не надихають на проведення будь-яких педагогічних експериментів.

Фобія 4 - «Навчання в академії надто дороге»

Ця фобія надзвичайно поширена, але не має під собою жодних підстав. Оплата за навчання у ВНЗ є нічим іншим, як капітальним вкладенням в людський потенціал. Ефективність цього вкладення досить легко обчислити. Припустимо, що кожен рік навчання в ЛКА коштує 8 тис. грн. Відповідно, 5 років навчання коштуватиме 40 тис. грн. А позаяк середньомісячна заробітна плата в Україні становить нині близько 2700 грн., то річна зарплата - 32400 грн. Звідси, термін окупності витрат на освіту однієї особи становить 1,23 року (40000:32400).

Мало це чи багато? Зараз відсутні затверджені нормативи окупності капітальних витрат. Проте в радянські часи вважалося, що оптимальний термін їх окупності - 5 років. Отже, порівняння наведених вище цифр розвінчує фобію високої вартості навчання.

Я поділився з читачами «Студентського меридіану» своїми думками щодо упереджень, які, на жаль, визначають ставлення значної частини студентства до навчального процесу. Можливо, «фарби» у цій статті дещо згущені, але проблема є. І це проблема не однієї чи кількох осіб. Можливий випуск на ринок праці псевдопрофесіоналів вкрай негативно впливатиме на імідж нашого навчального закладу і може поставити під загрозу саме його існування.

Сподіваємося, що цьогорічним нашим першокурсникам «фобії» не притаманні