Анотація. Комерційний розрахунок розглянуто як економічну категорію та метод господарювання. Подано основні принципи комерційного розрахунку.

Ключові слова: оптове підприємство, комерційний розрахунок, принципи комерційного розрахунку, самоокупність, ліквідність, рентабельність, форми комерційного розрахунку.

Постановка проблеми, її зв’язок із важливими науковими або практичними завданнями. Перехід України до ринкової економіки суттєво розширив права підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності. Значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємства. В умовах ринкової економіки керівник підприємства (підприємець) досягає прибуткового ведення виробництва завдяки комерційному розрахунку. Комерційний розрахунок в свою чергу ґрунтується на певних принципах, які дозволяють найкраще розкрити його суть. Комерційний розрахунок передбачає прибуток, як основну мету діяльності підприємства.

В.Я. Амбросов, Т.Г. Маренич виділяють комерційний розрахунок, як перехідну форму господарського розрахунку, який розглядається як відносно самостійна система виробничих відносин, що базуються на інтересах власника [1].

На думку Герчикової І.Н., особливістю комерційного розрахунку в сучасних умовах є надання оперативної самостійності окремим підрозділам підприємства (виробничим відділенням, філіалам і дочірнім компаніям) та виділення їх у центри прибутку.

Мета та цілі статті. Комерційний розрахунок, як економічний метод господарювання, є рушійною силою діяльності підприємства у ринковому середовищі. Метою дослідження є вивчення загальних принципів комерційного підприємств та їх застосування на підприємствах оптової торгівлі, оскільки комерційний розрахунок, як основа стабільної діяльності підприємства, справляє значний вплив на організацію фінансів підприємства.

Основний матеріал. В умовах формування ринкового механізму господарювання одним із основних економічних методів ведення господарства є комерційний розрахунок.

Ринкові відносини створюють цілком визначенні умови для функціонування підприємств та, водночас, відповідні вимоги до них.

Головною характерною особливістю ринкового механізму є надання підприємствам можливості до саморегулювання господарської діяльності, настройки її на раціональний ефективний режим.

Незалежно від конкретних стратегічних цілей обов'язковим для всіх є забезпечення прибутковості своєї діяльності. Прибутковість належить розглядати не тільки як ціль, але й як основну умову ділової активності підприємства, як її результат, міру ефективності підприємства по обслуговуванню ринку та вирішенню власних підприємницьких задач.

Керуючись сказаним, підприємство повинне кожен раз, приймаючи рішення про витрати, звіряти їх із доходами.

У практиці закордонних держав метод господарювання, заснований на порівнянні витрат із доходами, забезпеченні самоокупності та самофінансування, трактують як комерційний розрахунок [7].

Комерційний розрахунок - це метод ведення господарства шляхом порівняння у вартісній (грошовій) формі затрат і результатів виробничо-фінансової діяльності. За допомогою комерційного розрахунку практично реалізуються вимоги економічних законів, зокрема закону економічного ведення господарства, закону стимулювання - розподілу прибутку за кількістю, якістю затраченої праці і рівня підприємливості.

Історично в нашій державі комерційний розрахунок з'явився після роздержавлення власності на засоби виробництва. Раніше в умовах централізованого управління економікою основним методом господарювання був господарський розрахунок. Сьогодні він зберігся в державних підприємствах. Законодавчо питання про комерційний розрахунок до кінця не вирішене. Однак принципові відмінності від свого попередника можна сформулювати так: підприємства одержали право власності, що дає їм повну економічну самостійність.

Комерційний розрахунок має свій, тільки йому притаманний механізм дії та розвитку. Це система, що саморозвивається, самовідтворюється, характеризується самоокупністю, самофінансуванням, самоплануванням, самореалізацією, самозабезпеченням, самовідповідальністю, самозаохоченням, самоконтролем, самоуправлінням. Тому з переходом до ринкової економіки, а отже, і до комерційного розрахунку, підприємства (фірми) отримують сукупність вже не урізаних і формальних, а дійсних прав, які забезпечують їх повну самостійність (обмежену законодавчими нормами, що встановлюють загальні правила господарювання та етику господарської поведінки). Зникає становище, при якому державний орган (міністерство) виступає як суб'єкт, а підприємство - об'єкт управління, що виконує команди „зверху" [2].

Комерційний розрахунок відображає відносини, які склалися у суспільстві. Ці відносини грунтуються на приватній власності і виникають між підприємствами (фірмами) та суспільством, між підприємницькими структурами, всередині самих підприємств в галузях виробництва та реалізації матеріальних благ. Комерційні відносини вторинні, похідні від відносин, які склалися в суспільстві, і повторюють їх у господарській практиці.

Спосіб реалізації цих відносин - це метод ведення та управління виробничою діяльністю. Як об'єктивні відносини ринку комерційний розрахунок не потребує впровадження, оскільки він є невід'ємною частиною виробництва. Тому, створюючи власну справу, ніхто не задумується, на яких принципах і методах господарювання робитиме бізнес підприємець, оскільки практично іншого способу ведення господарства для підприємств бізнесу немає.

Основою комерційного розрахунку виступає матеріальна заінтересованість, через неї здійснюється реалізація економічних інтересів, відбувається процес вирішення суперечностей, які виникають між ними і є рушійною силою виробництва.

Це метод ведення господарювання шляхом постійного порівняння (у грошовому вираженні) витрат і результатів діяльності. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою[5]:

Фінансова діяльність підприємств передбачає використання п’яти принципів комерційного розрахунку ( рис. 1.2). Усі принципи між собою тісно взаємозв’язані й становлять єдине ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати. Установлення господарської і фінансової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймались одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

Держава в умовах ринку не несе відповідальність за діяльність суб'єктів господарювання. Більше того, ринкова економіка взагалі не може функціонувати за законами ринку без економічної свободи товаровиробників. Тому повна господарська самостійність - це найважливіший принцип комерційного розрахунку. Учасники ринкових відносин працюють на принципах комерційного розрахунку покликані виступати вільними господарюючими суб'єктами, господарями своєї продукції, своїх доходів.

Повна господарська самостійність закріплюється в таких принципах комерційного розрахунку як самопланування, самофінансування, самоврядування. Всі перераховані вище принципи комерційного розрахунку слід використовувати у взаємозв'язку і у взаємодії, а не протиставляючи один іншому.
У рамках комерційного розрахунку нам потрібно боротися не з планом, а з його бюрократичною мутацією, коли мало місце планування "від досягнутого", коли обсяг планової роботи визначався через обсяг витрат, коли плани постійно коректувалися. Самопланування забезпечується за допомогою розробки бізнес-плану комерційних структур.

Самоокупність. Вона означає покриття витрат на просте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

Рентабельність є необхідною умовою самофінансування. Самофінансування означає, що виробничий і соціальний розвиток товаровиробника здійснюється не за рахунок бюджету, не за рахунок всього суспільства, а за рахунок зароблених товаровиробником власних коштів. Інакше процес відтворення в умовах ринкової економіки взагалі стане неможливим. Тому самофінансування - це найважливіший принцип комерційного розрахунку.

Головним джерелом коштів для самофінансування в умовах ринкової економіки є дохід від реалізації товарів або послуг та іншої комерційної діяльності, тобто зароблені кошти.

Дохід від реалізації товарів і послуг залежить від:

а) рівня цін;
б) від витрат виробництва;
в) від обліку попиту та пропозиції;
г) від якості продукції;
д) від асортименту продукції і від кількості проданої продукції і наданих послуг;
ж) від часу надходження грошей за продану продукцію і надані послуги та ін.

При цьому варто зазначити, що можливість для самофінансування залежить не тільки від величини доходів товаровиробника, але і від їх розподілу.

Відомо, що частка товаровиробника в доході залежить від величини податків. Саме те, що залишилося після сплати податків формує комерційний дохід, який можна використовувати на цілі самофінансування. Якщо ж виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, то вони покриваються за рахунок випуску акцій, облігацій або за рахунок кредиту.

Комерційний розрахунок виключає перерозподіл доходів добре працюючих колективів на користь працюючих погано, як це було при господарському розрахунку при адміністративно-командній системі, коли прибуток з засобу стимулювання ефективно працюючих підприємств перетворювалася на засіб підтримки збиткових підприємств, змушує спиратися тільки на власні сили і тим самим створює стимули для ефективної роботи.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована - потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів. Як правило, запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, унаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам [4].

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні чинники, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення діяльності. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Саме ціновий чинник є основною складовою конкуренції [4].

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме дбати про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв’язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Самофінансування не виключає використання позикових і залучених коштів, проте борги підприємство погашає за рахунок власного прибутку. З урахуванням цього розрізняють внутрішні і зовнішні джерела самофінансування. Внутрішні джерела фінансування представлені власними коштами підприємства: статутним фондом, амортизаційним фондом, а також чистим прибутком. Зовнішнє фінансування - це використання засобів кредитно-фінансових установ, нефінансових компаній і населення.

Для господарюючих суб'єктів економічно вигідним є використання залучених коштів, виручених від продажу акцій, бо це, по суті, безповоротний, безстроковий і безкоштовний кредит. Кошти, виручені від продажу акцій, формують або збільшують статутний фонд, а отже, власні кошти підприємства. Це забезпечує фінансову незалежність господарюючого суб'єкта, його стійкість до кризових явищ, полегшує умови залучення позикового капіталу.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відповідно до чинного законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків [3].

Висновки. Комерційний розрахунок є основою організації фінансів підприємства, який передбачає співставлення витрат та результатів господарської діяльності. Підприємства, що діють на принципах комерційного розрахунку самостійно здійснюють контроль за господарсько-фінансовою діяльністю, а державний вплив на підприємства відображається лише в економічних інструментах, таких як податки, кредити, держзамовлення, контракти тощо. Діяльність підприємств оптової торгівлі на засадах всіх, без виключень, принципів комерційного розрахунку забезпечує найбільш ефективну організацію ведення господарської діяльності.

Ефективність реалізації плану залежить від механізму регулювання системи економічних взаємовідносин на рівні окремих підприємств, організацій і галузей. Таким механізмом за ринкової економіки є комерційний розрахунок.

Хміль Ф.І. дане питання висвітлює так: Комерційний розрахунок не виключає регулюючого впливу держави та вищих керуючих систем на господарську діяльність суб'єктів господарювання. Таке регулювання здійснюється не волюнтаристськими методами, а застосуванням системи економічних регуляторів господарської діяльності. Також його розглядає як метод менеджменту (або управління), що не одне й те саме з методом господарювання [6].

Погоджуючись з автором можна зазначити, що за ринкової економіки держава не має прямого впливу на господарську діяльність, хоча регулювання відбувається за рахунок економічних важелів. Це підтверджується принципами комерційного розрахунку на основі яких діють підприємства та організації в сучасній економічній системі.

Список використаних джерел

1. Дяченко Г.А. Комерційна діяльність / Г.А. Дяченко, Л.С. Курська, О.Н. Сахарова. – Київ: Центр учбової літератури, 2007. – 292 с.
2. Кісельов А.П. Основи бізнесу. Підручник / А.П. Кісельов - К.: Вища школа, 1997 - 191
3. Лобан Л.А. Экономика предприятия / Л.А. Лобан, В.Т. Пыко. – Минск: Современная школа, 2011 - 432
4. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. / В.М. Опарін - К.: КНЕУ, 2002. - 240 с.
5. Шило В.П. Фінанси підприємства. Теоретично-практичний посібник/ В.П. Шило, С.Б. Ільіна, С.С. Доровська, В.В. Барабанова - Київ: ВД «Професіонал", 2006. - 288с.
6. poglyad.com.
7. readbookz.com.

Інформація для цитування: Магурчак Н. Використання принципів комерційного розрахунку у господарській діяльності оптових підприємств // Електронний науковий вісник «Керівник.ІНФО». - URL: https://kerivnyk.info/2013/12/magurchak.html