Опубліковано у: Публічне управління для сталого розвитку: виклики та перспективи на національному та місцевому рівнях : збірник матеріалів ІV Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Маріуполь, 27-28-травня 2021 р.). - Маріуполь-Київ : ПП Халіков Р.Р., 2021. 274 с. - С. 255-257.

Процеси глобалізації у сучасному світі ознаменували перехід до нового типу суспільного розвитку – глобальної економіки знань. Передумовами цього стали системне поглиблення асиметрії світового економічного розвитку та зміна технологічних укладів, а також криза ліберальних моделей розвитку і неможливість існування однополюсного світу за умов глобалізації. У зв’язку з цим існує необхідність у перегляді існуючих та формуванні нових стратегічних напрямів сталого розвитку національної економіки України, які включали б не тільки збереження курсу на становлення інноваційної моделі розвитку, посилення взаємозв’язку «освіта – наука – виробництво», а й підвищення значущості інтелектуальної складової інноваційного потенціалу, тобто формування економіки знань (знаннєвої економіки).

Під «економікою знань», або «економікою, заснованою на знаннях» розуміють такий тип економіки, в якому знання відіграють вирішальну роль. Саме у такому розумінні цей термін популяризував Пітер Дракер [1]. Науковцями також були визначені характерні ознаки, які свідчать про перехід від економіки, що базується на використанні природних ресурсів, до економіки, заснованої на знаннях.

Для того, щоб розвивати в Україні ефективну економіку знань слід не лише спиратись на досвід країн-лідерів, а й проаналізувати власний стан просування на цьому шляху, розробити стратегію і тактику досягнення поставлених перед суспільством цілей.

На нашу думку, Україна має великий потенціал для розбудови економіки знань, зокрема, високий індекс освіти (Education Index) (0,803) поряд з такими високорозвиненими країнами як Італія (0,814), Сінгапур (0,814), Хорватія (0,798) [2], а також потужний науковий потенціал, здатний виконувати складні фундаментальні та прикладні дослідження. На жаль, за роки незалежності країна не змогла сповна скористатися цими перевагами, що знайшло своє відображення у показниках розвитку економіки знань, інформаційного суспільства та національної економіки в цілому.

Для розбудови економіки знань, відповідно до висновків Світового економічного форуму, уряди повинні доповнити будь-яку стратегію ухиляння від кризи зусиллями, спрямованими на підвищення конкурентоспроможності, на покращення потенціалу до зростання в середньостроковому та довгостроковому періоді. Конкурентоспроможні економіки – це ті економіки, що мають фактори збільшення продуктивності, на яких ґрунтується їх сьогоднішнє та майбутнє процвітання [3].

Сьогодні національна конкурентоспроможність залежить від фактору «технологічної готовності», оскільки технологічний прогрес став потужною рушійною силою сталого соціально-економічного розвитку держав. У цьому контексті спеціальну увагу приділено спроможності України використовувати інформаційно-комунікаційні технології, розвиток яких створює значні вторинні ефекти для інших секторів економіки, сприяючи економічному зростанню.

Для досягнення високого рівня ефективності використання знань необхідна ефективна державна політика підтримки національної інноваційної системи, яка повинна включати реалізацію наступних заходів:

1. створення умов, економічних стимулів та формування ефективного інституційного режиму для заохочення використання світового знаннєвого доробку в усіх секторах національної економіки;
2. розширення ємності внутрішнього ринку невтілених технологій та збільшення платоспроможного попиту на результати вітчизняних науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт (НДДКР);
3. стимулювання всебічного розвитку інтелектуального потенціалу особистості;
4. вдосконалення системи непрямих методів державного впливу та використання на перших етапах протекціоністських заходів для розбудови сектору високотехнологічного виробництва;
5. усунення існуючих недоліків у системі освіти і науки, системі захисту прав інтелектуальної власності, посилення академічної доброчесності задля створення організаційно-правового середовища знаннєвого ресурсу.

Поряд із захистом інтелектуальної власності новими чинниками формування економіки знань в Україні, на наш погляд, є:

• інвестиції в освіту;
• розвиток інформаційно-комунікаційних технологій;
• зростання витрат на науково-дослідні та дослідницько-конструкторські роботи;
• якість управління національною економікою та окремими бізнесами;
• порівняно низькі темпи інфляції;
• відкритість економіки;
• ефективна політика залучення прямих іноземних інвестицій.

Таким чином, можна стверджувати, що в економіці знань забезпечення нової якості людського капіталу повинно відбутися перш за все завдяки розбудові сфери освіти на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, особливо, коли йдеться про забезпечення сталого розвитку.

Література

1. Drucker, P. F. (1992) The Age of Discontinuity. Guidelines to Our Changing Society. Routledge, 434 p.
2. Human Development Reports. URL: http://hdr.undp.org/.
3. World Economic Forum. URL: https://www.weforum.org/.

Інформація для цитування: Миронов Ю.Б., Миронова М.І. Необхідність та чинники формування економіки знань в Україні у контексті сталого розвитку // Електронний науковий вісник «Керівник.ІНФО». - URL: https://kerivnyk.info/2021/05/myronov-myronova-ekonomika-znan.html