Опубліковано у: Освіта України в умовах воєнного стану: управління, цифровізація, євроінтеграційні аспекти: матеріали IV Міжнар наук.-практ. конф. (м. Київ, 25 жовтня 2022 р.). К.: ДНУ «Інститут освітньої аналітики», 2022. 360 с. С.36-40.

Забезпечення безперервності та якості навчання в кризових умовах вимагає швидкої переорієнтації підходів щодо управління освітнім процесом як із боку державного керівництва всіх рівнів, так і безпосередньо в закладах освіти.

На сьогоднішній день представники світової спільноти та провідних міжнародних інституцій не перестають дивуватись «українському освітньому феномену», оскільки в умовах воєнного стану Україні вдалося не лише продовжити освітній процес, а й підготуватися та розпочати новий навчальний рік. Адже світовий досвід функціонування закладів освіти в кризових умовах, зокрема в умовах пандемії COVID-19, показав неготовність більшості країн світу до переходу на дистанційне навчання з різних причин. Як наслідок (за даними ЮНЕСКО) на піку захворюваності у 2020 р. у 195 країнах світу було закрито майже всі школи та перервано звичний освітній процес для 1,6 млрд дітей, що активізувало швидкий перехід до цифрової освіти [1].

Узагальнення результатів досліджень у цьому напрямку дає можливість виділити низку причин, які зумовили припинення освітнього процесу під час пандемії, зокрема [2]:

• відсутність практики впровадження альтернативних форм освітнього процесу (дистанційної, змішаної) в умовах звичайного функціонування через законодавчі норми щодо навчання з обов’язковим відвідуванням школи (очна форма);
• невідповідність цифрової інфраструктури нагальним потребам у кризових умовах (як у школах, так і в домашніх умовах, особливо в групі соціально незахищених сімей);
• консервативні підходи керівництва закладів освіти щодо ширшого впровадження інновацій в освіті та недостатній рівень використання (а часом і володіння) інструментарію онлайн-навчання з боку вчителів та учнів;
• недостатньо налагоджені технології й методика оцінювання результатів навчання за умов його проведення в дистанційному режимі.

Дистанційне навчання, на яке змушені переходити ЗЗСО в кризових умовах, має як переваги, так і недоліки [3]. Зокрема, в умовах воєнного стану у великій пригоді стали такі позитивні сторони, що допомогли закінчити навчальний рік за українськими програмами не лише школярам-ВПО, а й тим, які опинилися за кордоном:

• відсутність географічного та часового обмеження;
• більші можливості щодо впровадження нових методичних розробок, контролю за якістю навчання, одночасного засвоєння матеріалу;
• фінансова економія за рахунок відсутності орендних, транспортних витрат і переходу з паперового до електронного діловодства.

Негативними в контексті впливу на якість освітнього процесу є як об’єктивні (недостатній рівень володіння з боку педагогічних працівників та учнів навичками роботи на дистанційних платформах і освітніх сервісах; обмеженість або ж відсутність фінансових та технічних ресурсів – застарілі моделі телефонів, комп’ютерів, відсутність камер для онлайн-трансляції, перевантаження й обмеженість доступу до Інтернету), так і суб’єктивні (недостатня матеріальна вмотивованість педагогів, низький рівень самоорганізації та бажання до навчання з боку учнів) аспекти онлайн-навчання.

Стосовно України слід зазначити, що, на наш погляд, «предтечами» формування відносної стійкості, яку демонструє вітчизняна система освіти в умовах воєнного стану, стали практичні кроки з подолання попередніх перманентних кризових випробувань і турбулентності, а саме:

• намагання якомога ширше залучати учасників освітнього процесу (школярів, студентів, науково-педагогічних працівників) із тимчасово окупованих територій до навчання в межах українського законодавства через дистанційну освіту;
• досвід онлайн-навчання під час пандемії COVID-19.

Тож не дивно, що з початком повномасштабної війни з боку росії вже через два тижні в українських закладах освіти було продовжено навчання в дистанційному та змішаному форматах, а у Львівській і Закарпатській областях – у традиційному очному режимі [4]. Зрозуміло, що в умовах воєнного стану освіта зіштовхнулася з низкою викликів безпекового, гуманітарного, психологічного, інфраструктурного (майнового) характеру, проявами яких стали загибель та травмування дітей, руйнація закладів освіти, відсутність умов для нормального харчування й проживання, внутрішнє переміщення в безпечніші регіони, еміграція за кордон.

Звичайно, здатність забезпечити якісну освіту на національному рівні, тим більше в кризових умовах, залежить від реалізації комплексних заходів із підтримки інноваційних розробок у сфері освіти, передусім організаційного, правового та фінансового характеру [5]. Зокрема, ключовими чинниками впливу на якість дистанційної освіти в таких умовах є:

• ступінь розвитку інформаційно-технологічної інфраструктури в закладах освіти;
• наявність електронних ресурсів та інструментів [6];
• здатність учнів і педагогічних працівників до освоєння нових цифрових технологій.

Зрозуміло, що розв’язання таких завдань потребувало зміни підходів до управління освітою, у т.ч. не лише ефективнішого використання ресурсного та кадрового потенціалу, а й підвищення якості управління, насамперед за рахунок посилення інноваційного складника в галузі освіти.

За результатами аналізу окремих показників у динаміці впродовж 2019– 2022 рр., що мають вплив на організацію дистанційного навчання та його якість (рис. 1), можна відзначити позитивну тенденцію щодо забезпечення технологічної інфраструктури, що вказує на правильність акцентів в управлінських рішеннях, прийнятих у кризових умовах. Зокрема, частка шкіл, підключених у 2020 р. до Інтернету за допомогою як ШСД, так і бездротового доступу, збільшилася порівняно з 2019 р. у 1,7 раза, а у 2021 р. відносно 2020 р. – у 1,2 раза. У 2022 р. відповідні показники становили по Україні загалом 17,1 і 7,4 % загальної кількості шкіл.

Побудовано автором за даними МОН України.

Найкраща ситуація за цими показниками протягом вказаного періоду спостерігається в Київській області (забезпеченість доступу за допомогою ШСД зростала з 21,55 % у 2019 р. до 32,7 % у 2022 р., за допомогою бездротового доступу – з 10,78 % у 2019 р. до 17,4 % у 2022 р.) та в м. Києві (підключення ЗЗСО до Інтернету за допомогою ШСД за аналізований період збільшилося у 2,3 раза та становить у 2022 р. 38,1 % загальної кількості шкіл, а за допомогою бездротового доступу – з 6,65 % у 2019 р. до 18,2 % у 2022 р.). У критичному стані із забезпеченням доступу до мережі Інтернет опинилися школи західних регіонів, що зумовлено передусім технічними труднощами прокладання мережі в гірській місцевості. Зокрема, у 2019 р. частка забезпечення ЗЗСО доступом до Інтернету зі швидкістю 100 і більше Мбіт/с за допомогою ШСД у Івано-Франківській області становила 3,36 %, у Закарпатській області – 3,61 %, у Львівській області – 3,52 %. І хоча впродовж наступних років загалом на західних теренах відзначалася позитивна тенденція (наприклад, у Закарпатській області за період 2019–2022 рр. підключення до мережі Інтернет за допомогою ШСД зросло в 5,4 раза, а за допомогою бездротового доступу – у 7,3 раза), в Івано-Франківській області частка забезпечення доступу до мережі Інтернет зі швидкістю 100 Мбіт/с за допомогою ШСД у 2022 р. дорівнює лише 6,8 %.

Стан забезпеченості учасників освітнього процесу в Україні технічними засобами (рис. 2) залишає бажати кращого, оскільки протягом 2019–2022 рр. ці процеси не відрізнялися позитивною динамікою. У розрізі регіонів найбільшою чисельність учнів на один комп’ютер, підключений до мережі Інтернет у ЗЗСО, є в Закарпатській області (25 осіб у 2019 р., 20 осіб у 2020 р. та 23 особи у 2022 р.) і в Рівненській області (у межах 20–22 осіб). За чисельністю педагогічних працівників на один портативний пристрій у критичній зоні традиційно перебувають Івано-Франківська (від 7 осіб у 2019 р. до 5 осіб у 2022 р.) та Закарпатська (6 осіб у 2019 р. і 4 особи у 2022 р.) області.

Побудовано автором за даними МОН України.

З огляду на результати онлайн-опитування, проведеного ДСЯО [7], найпоширеніші форми взаємодії між учасниками освітнього процесу під час дистанційного навчання, на наш погляд, відповідають загальним тенденціям процесів діджиталізації освітньої галузі в Україні (таблиця 1).

Таблиця 1. Форми взаємодії учнів та педагогів при дистанційному навчанні в Україні

Складено автором за результатами опитування ДСЯО.

Найчастіше спілкування між учасниками дистанційного освітнього процесу відбувалося через месенджери (Viber, WhatsApp та ін.), телефонні дзвінки, електронною поштою та через Zoom, Skype. Оцінювання результатів навчання переважно здійснювалося шляхом відправлення вчителю самостійно виконаних письмових робіт, онлайн-тестування з предметів і відео- або аудіозаписів відповідей із наступним відправленням їх учителю. Найпопулярнішим національним онлайн-ресурсом залишається ВШО.

Необхідними кроками для підвищення якості дистанційного та змішаного навчання в умовах воєнного стану є подальше вдосконалення освітнього менеджменту в таких напрямках:

• покращення інноваційної інфраструктури в ЗЗСО;
• розширення портфеля сучасних інструментів для навчання й оцінки результатів;
• посилення цифрової грамотності поміж здобувачів освіти та педагогічних працівників;
• підвищення рівня фінансування ЗЗСО, зокрема середньої заробітної плати вчителів як мотиваційного чинника для поліпшення професійного рівня;
• активізація процесів сертифікації педагогічних працівників тощо.

Список використаних джерел

1. Education During COVID-19: Moving Towards E-learning. 2020. URL: https://data.europa.eu/en/impact-studies/covid-19/education-during-covid-19-moving-towards-e-learning.
2. Pietsch M., Tulowitzki P., Cramer C. Innovating Teaching and Instruction in Turbulent Times: the Dynamics of Principals’ Exploration and Exploitation Activities // Journal of Educational Change. 2022. URL: https://link.springer.com/article/10.1007/s10833-022-09458-2.
3. Кириленко В.І., Чалюк Ю.О. Оцінка готовності країн до дистанційного навчання // Приазовський економічний вісник. 2022. Вип.1(30). С.24–33.
4. Освіта України в умовах воєнного стану: інформ.-аналіт. зб. К.: ДНУ «Інститут освітньої аналітики». 2022. URL: https://iea.gov.ua/wp-content/uploads/2022/08/education-of-ukraine_2022.pdf.
5. Пермінова С.О. Створення EdTech стартапів як фактор розвитку онлайн-освіти // Ефективна економіка. 2021. №3.
6. Kofi A.-A. E-learning, Resilience and Change in Higher Education: Helping a University Cope after a Natural Disaster // SAGE_Publishing. 2017. Vol.14. Issue 5.
7. Аналітична довідка щодо організації дистанційного навчання у закладах загальної середньої освіти в умовах карантину. К.: Державна служба якості освіти України. URL: https://old.sqe.gov.ua/index.php/en/hovyny/1217-rezultaty-opytuvannia-shchodo-dystantsiinoho-navchannia-v-zakladakh-zahalnoi-serednoi-osvity.

Інформація для цитування: Лондар Л.П. Щодо забезпечення дистанційного навчання в Україні в умовах війни // Електронний науковий вісник «Керівник.ІНФО». - URL: https://kerivnyk.info/2022/10/londar.html