Куцик П.О., Миронов Ю.Б., Башнянин Г.І. Рейтингування діяльності банківських установ як інструмент стабілізації національної економіки

Розділ 4. Формування та використання банківських рейтингів для стабілізації національної економіки

4.1. Етапи вибору показників діяльності банків для розрахунку рейтингової оцінки

Підґрунтям будь-якої моделі рейтингової оцінки слугує сукупність фінансових показників, які характеризують діяльність банків. З викладеного у розділі 3 видно, що рейтингові агентства в своїх методиках спираються на велику кількість показників, ступінь впливу яких на підсумкову рейтингову оцінку банку різний. Також на підставі описаних у другому розділі досліджень сформульовано висновок про те, що використання великої кількості факторів у моделі при укладанні банківських рейтингів спричиняє мультиколінеарність, тобто лінійну взаємозалежність між факторними ознаками. Негативний вплив мультиколінеарності полягає в тому, що модель перетворюється на «чорну скриньку», тобто не дає можливості адекватно оцінити силу впливу кожного фактора на підсумкову рейтингову оцінку. Якщо, наприклад, у моделі формування банківського рейтингу залежною змінною в регресії є ймовірність дефолту банку наступного року, а факторними змінними є мультиколінеарні фінансові показники, то амплітуди і знаки коефіцієнтів регресійної моделі не нестимуть жодної інформації про сили та напрям впливу того чи іншого фінансового показника на ймовірність дефолту банку. Звичайно, модель із мультиколінеарними факторними ознаками може давати достатньо точні прогнози ймовірності дефолту, проте на практиці моделі прогнозування ймовірності дефолту банку з часом вимагають калібрування коефіцієнтів значущості. Із аналітичної точки зору необхідно, щоб таке калібрування було економічно обґрунтованим, що неможливо за мультиколінеарності. Отже, постає завдання вибору з усієї сукупності фінансових показників, які характеризують діяльність банку, лише тих, які мають найбільшу дискримінантну силу і не є мультиколінеарними.

Щоб серед показників діяльності банків обрати ті, які є найкращими (найбільш дискримінантними і не мультиколінеарними) для побудови точних моделей формування банківських рейтингів за умов макроекономічної нестабільності, ми в цьому підрозділі застосовуємо і порівнюємо різні статистичні інструменти та методи інтелектуального аналізу (data mining): дискримінантний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонент, класифікаційні та регресійні дерева (CART), методи кластерного аналізу. Застосовуються перелічені методи, які дозволяють дібрати показники діяльності банків для рейтингової оцінки, тільки на третьому етапі добору показників. На першому етапі ми визначаємо розрахункові формули показників. Це важливо, оскільки практично кожен показник фінансової діяльності банку можна розрахувати кількома способами залежно від прийнятих коефіцієнтів значущості, бухгалтерських стандартів, регулятивних норм тощо. На другому етапі ми із загальної сукуп-ності показників формуємо групи показників для моделювання рейтингових методик рейтингових агентств, описаних у другому розділі. Оскільки ми розраховуємо показники діяльності банків на основі відкритої фінансової звітності, не всі показники, які враховуються рейтинговими агентствами, увійдуть у відповідні моделі. Проте у підрозділі 3.3 показано, що рейтинги на основі відкритої фінансової звітності можуть достатньо точно моделювати рейтинги провідних міжнародних рейтингових агентств. Щодо рейтингів українських рейтингових агентств можна зробити припущення, що рейтинги на основі відкритої фінансової звітності банків можуть виявитися точнішими. Таке припущення стосовно точності сформованих моделей ми перевіряємо на другому підетапі другого етапу добору. На другому підетапі третього етапу добору ми оцінюємо точність моделей після зменшення кількості факторів.

Під моделями перед фільтруванням факторів ми маємо на увазі моделі, які включають усі фактори рейтингової методики відповідного рейтингового агентства. Під моделями після фільтрування факторів ми маємо на увазі моделі, які формуються після застосування відповідних інструментів на третьому етапі добору показників діяльності банків. Загальною ми називаємо модель, яка перед фільтруванням враховує всі можливі показники діяльності банків. Моделі рейтингових методик рейтингових агентств потрібні не стільки для оцінки їх точності, скільки для попереднього поділу загальної сукупності показників діяльності банків на певні групи. Такий поділ суто технічно полегшить виявлення найважливіших показників діяльності банків, тобто тих, що найбільше впливають на їх фінансовий стан.

Отже, перший етап добору показників діяльності банків передбачає формування переліку всіх можливих показників діяльності банків і визначення їх розрахункових формул на підставі відкритої фінансової звітності. На першому підетапі другого етапу ми будуємо загальну модель перед фільтрування і кілька моделей банківських рейтингів перед фільтруванням за методиками, описаними у другому розділі. На другому підетапі другого етапу оцінюємо точність моделей перед фільтруванням. Перший підетап третього етапу передбачає добір показників різними статистичними інструментами та методами інтелектуального аналізу з метою формування моделей банківських рейтингів після фільтрування. На другому підетапі третього етапу оцінюємо точність моделей після фільтрування. Реалізувавши завдання другого і третього етапів, ми зможемо визначити оптимальні методи розрахунку рейтингових оцінок банків (ці рекомендовані методи визначення рейтингових оцінок банків описані в підрозділі 4.2).

Одним із найважливіших показників, який характеризує діяльність банків, є так званий коефіцієнт Кука (КК). Розрахунок ККН2), який розраховується згідно з розділом 4 «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженої Постановою Правління НБУ №368 від 28.08.2001 р. зі змінами і доповненнями [7]. Крім того, детальніша з точки зору бухгалтерського обліку схема розрахунку Н2 наведена в «Методиці розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні», затвердженій Постановою Правління НБУ №315 від 02.06.2009 р. [9].

Згідно з Базельською угодою про капітал (Базель І) [182], КК обчислюється як відношення власного капіталу банку до суми зважених за ризиком активів. У Базель І зважені за ризиком активи (RWA – rіsk-weіghted assets) представляють суму тільки кредитного ризику банку. Власний капітал складається з двох рівнів: основного і додаткового. До капіталу першого рівня належать: постійні інструменти власного капіталу (оплачені звичайні та привілейовані акції, які становлять статутний капітал банку) і розкриті резерви. Базель І включає до розкритих резервів нерозподілений прибуток, резервні та інші фонди банку, які формуються за рахунок чистого прибутку банку для покриття загальних ризиків, емісійні різниці, незареєстровані внески до статутного капіталу. До капіталу другого рівня належать:

  1. нерозкриті резерви;
  2. резерви переоцінки;
  3. резерви для відшкодування кредитних втрат, які утримуються для ще неідентифікованих втрат, обсяг цих резервів для врахування в капіталі другого рівня не може перевищувати 1,25 відсоткових пункти від зважених за ризиком активів;
  4. гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;
  5. субординовані довготермінові позики.

Загалом капітал другого рівня не повинен перевищувати капітал першого рівня. До латентних резервів переоцінки, які формуються внаслідок довготермінового утримування цінних паперів на балансі за історичною, а не за ринковою вартістю, рекомендується використовувати дисконтний коефіцієнт 0,55 (для розвинених країн), ми ж у своїх розрахунках до всіх резервів переоцінки застосовуватимемо коефіцієнт 0,2 (як для країн, що розвиваються). Це обумовлено тим, що в Україні банки можуть зловживати нормативами бухгалтерської звітності для зведення балансів, використовуючи резерви переоцінки. Крім того, волатильність ринкових цін в Україні значно вища, ніж у розвинених країнах, тому резерви переоцінки не є надійним джерелом власного капіталу банку.

Визначення розміру кредитного ризику RWA в Базель І для балансових статей досягається множенням обсягу активу на коефіцієнти значущості ризику (rіsk capіtal weіght). Для цього активи за ступенем ризику поділені на чотири групи, для яких прийнято такі значення коефіцієнтів значущості: 0, 20, 50 і 100%. Що вищий ризик, то більший коефіцієнт значущості. Для порівняння, в Постанові Правління НБУ №368 від 28.08.2001 р. [7] активи за рівнем ризику поділені на шість груп: 0, 10, 20, 35, 50 і 100%. За Базель І, до першої групи активів із коефіцієнтом значущості ризику 0% належать:

  1. грошові кошти та їх еквіваленти;
  2. вимоги до центрального уряду та центрального банку в національній валюті;
  3. вимоги до центральних урядів і центральних банків розвинених країн;
  4. вимоги, забезпечені цінними паперами урядів розвинених країн або гарантовані центральними урядами розвинених країн.

До другої групи активів із коефіцієнтом значущості ризику 20% належать:

  1. вимоги до багатосторонніх банків розвитку (ББР), наприклад, ЄБРР, МБРР, ЄІБ, і вимоги гарантовані або забезпечені цінними паперами ББР;
  2. вимоги до банків розвинених країн і вимоги, гарантовані такими банками;
  3. вимоги до підприємств, які торгують цінними паперами в розвинених країнах і є об’єктами регулювання з боку фінансових регуляторів цих країн, і вимоги, гарантовані такими підприємствами;
  4. вимоги до банків, що не розташовані в розвинених країнах, із залишковим терміном таких вимог до одного року, і вимоги з залишковим терміном до одного року, гарантовані банками з країн, що не належать до розвинених;
  5. вимоги до нерезидентів із розвинених країн, які є суб’єктами державного управління, окрім центрального уряду, і вимоги, гарантовані або забезпечені цінними паперами таких суб’єктів;
  6. готівкові інструменти (чеки) в процесі оприбуткування.

До третьої групи активів із коефіцієнтом значущості ризику 50% належать місцеві іпотечні позики. До четвертої групи активів із коефіцієнтом значущості ризику 100% належать:

  1. вимоги до приватного сектору;
  2. вимоги до банків, що не розташовані в розвинених країнах, із залишковим терміном таких вимог понад рік;
  3. вимоги до центральних урядів країн, що не є розвиненими;
  4. вимоги до комерційних компаній, які перебувають у публічній (державній, комунальній) власності;
  5. приміщення, обладнання та інші основні засоби;
  6. інвестиційна нерухомість та інші інвестиції, включаючи неконсолідовані інвестиції в інші компанії;
  7. капітальні інструменти інших банків;
  8. інші активи.

За Базель І, кожна стаття позабалансових активів за допомогою коефіцієнтів (сredit conversion factors) переводиться в еквівалентну балансовій статті активів позицію і вже до цієї позиції застосовуються свої коефіцієнти значущості активів за ризиком. Ми не розглядаємо і не враховуємо позабалансові активи з двох причин:

  1. українські банки у своїй звітності не розкривають позабалансові статті;
  2. на позабалансових рахунках головно обліковуються фінансові деривативи, які відіграють важливу роль у діяльності банків розвинених країн, в Україні ж через нерозвиненість фінансового ринку позабалансові активи на фінансову діяльність банків суттєво не впливають.

Недосконалість Базельської угоди про капітал (Базель І) виявилась після банкрутства великих банків Великої Британії, Італії, Сполучених Штатів Америки, Японії та інших держав, які дотримувалися вимог цієї угоди. Робота з фундаментального перегляду вимог Базеля І почалася 1998 р., а в червні 1999 р. було опубліковано проект нової угоди. Після майже п’ятирічного обговорення, в червні 2004 р., було прийнято нову угоду [90], яка отримала назву «Базель ІІ» [23, c.157]. Основні відмінності Базеля ІІ полягали в тому, що він, крім кредитного ризику, враховував ринковий та операційний ризики, надаючи банкам можливість обирати з кількох альтернативних способів розрахунку зазначених ризиків. Також Базель ІІ уточнює трактування капіталів першого та другого рівнів і висуває до капіталу жорсткіші вимоги. У трактуванні кредитного ризику змінилося те, що коефіцієнти значущості ризику розподілені не за видами активів, а за групами позичальників, які більше деталізовані за видами.

Визначити розмір кредитного ризику, тобто ризику неповернення виданих кредитів, банк може одним із трьох запропонованих Базелем ІІ способів [183]:

  1. стандартизованим (Standardіzed Approach – SA), що спирається на рейтинги зовнішніх стосовно банку агентств;
  2. спосіб, що базується на внутрішніх рейтингах позичальників (Іnternal Ratіng Based – ІRB), заснований на власних рейтингових моделях та оцінках позичальників банком;
  3. удосконалений ІRB. Для розрахунку RWA ми використаємо SA, відштовхуючись від суверенного міжнародного кредитного рейтингу України.

Згідно з логікою SA, що гірший кредитний рейтинг країни загалом, то менш надійними є кредити, які видають банки цієї країни, відповідно для зважування активів за ризиком застосовуються більші коефіцієнти. Більші коефіцієнти значущості означають зменшення КК, відповідно банкам важче дотримуватися нормативного значення у 8%. Інші два способи передбачають зменшення розрахункової суми активів, зважених за ризиками, і вимагають доступу до закритої банківської інформації.

Під ринковим ризиком банку в Базель ІІ розуміються можливі втрати банку, спричинені коливаннями курсу валют, відсоткових ставок і ринкових цін різних фінансових інструментів. Розрахунок ринкового ризику регламентується «Доповненнями до Угоди про капітал для включення ринкового ризику» 1996 р. [162] Згідно з цим документом, капітальні вимоги для покриття ринкового ризику (КВРР) розраховуємо за формулою

КВРР = 0,08•[A2+A7+A13+A15+A29+A23+A32+max(ЧКВП;ЧДВП)],   (4.1)

 
де А2 – торгові цінні папери; А7 – цінні папери в портфелі банку на продаж; А13 – цінні папери в портфелі банку до сплати; А15 – інвестиції в асоційовані та дочірні компанії; А29 – інвестиційна нерухомість; А23 – інші активи; А32 – інші фінансові активи; ЧКВП – чиста коротка валютна позиція; ЧДВП – чиста довга валютна позиція.

Для розрахунку короткої валютної позиції на кінець кварталу t припускаємо, що відплив валюти зумовлений зростанням у поточному кварталі обсягів виданих кредитів в іноземній валюті і зменшенням валютних депозитів:

......................

матеріал у роботі

......................

Як видно з рис. 4.1, геополітичні форс-мажорні обставини в 2014 р. значно сильніше вплинули на банківську систему України, ніж криза 2008-2009 рр. Підтвердженням цього є банкрутство аж 33 банків тільки за четвертий квартал 2014 р.

Отже, загалом загальна модель перед фільтруванням передбачає врахування максимально 132 абсолютних і відносних показників діяльності банків (додаток В).