Тема 5. Організаційний процес

Ключові орієнтири до теми 5

Організаційна діяльність. Альтернативні парадигми організаційного процесу. Система управління – кібернетичний підхід.

Методи управління: детермінований метод управління; програмно-цільовий метод управління; ціннісно-орієнтований метод управління.

5.1. Організаційна діяльність. Альтернативні парадигми організаційного процесу

Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність та конфлікти між людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище, придатне для їх спільної діяльності.

Все різноманіття підходів до організаційної діяльності можна представити у вигляді двох альтернативних парадигм (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Альтернативні парадигми організаційного процесу

Наведені парадигми відображають два принципово різні підходи до організаційної діяльності. Перший можна умовно назвати підходом примусу, коли для створення і підтримки організаційного процесу необхідно докладати зусиль. Якщо припинити це робити, система повертається до вихідного стану. Можна конструювати безліч штучних організаційних схем, але вони будуть неміцні та неефективні.

Другий підхід орієнтований на природні процеси організації, яка розвивається досить довго, щоб дати місце волевиявленню людини. Цілі людини, що виходять з діапазону природного розвитку, приречені на провал, які б ресурси не залучалися для їх досягнення. Разом з цим, тут немає фаталізму – людина з її цілеспрямованою і вольовою діяльністю не виключається з процесу розвитку, потрібно лише дотримуватись умови: простір цілей людини повинен співпадати з діапазоном напрямків природного (можливого в принципі) розвитку. Орієнтацію на природний розвиток можна побачити і в дослідженнях А. Сміта, який стверджував, що для соціально-економічного розвитку суспільства необхідні мир, легкі податки і терпимість в управлінні, а все інше зробить природний хід речей.

Термін «управління» у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. У науковій літературі є декілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділ в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо. Не повинно виникати такої ситуації, коли, приміром, економісти чи юристи, оперуючи управлінською термінологією, вкладають у її значення різний зміст. Тому спроби дослідників відшукати загальне, що може реально характеризувати управління в усіх його можливих проявах, виявилися не тільки цікавими з наукової точки зору, а й такими, що мали велике практичне значення.

Вирішальну роль у пошуку універсальних характеристик управління відіграла кібернетика – наука про загальні закономірності процесів управління та інформації в машинах, живих організмах і суспільстві. За допомогою категорій, вироблених кібернетикою, з’явилася можливість знайти єдині позиції, відсутні у різних варіантах «відомчого» підходу до розуміння сутності управління. Цьому сприяло і те, що безпосереднім об’єктом вивчення кібернетики є абстрактний процес управління. Тобто, вона досліджує процес управління в цілому, без урахування особливостей, які завжди притаманні конкретним учасникам реальних управлінських відносин.

Кібернетика привернула увагу спеціалістів різних галузей знання і системним підходом до аналізу сутності управління та всіх пов’язаних з ним категорій.

Якими ж були вихідні позиції цього підходу? По-перше, кібернетика, запропонувала шукати сутність зазначеного аналізу, виходячи з визнання того, що управління – це система взаємодіючих компонентів; по-друге, визначила, що управлінські системи є цілісними (цілісність системи – це сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові якості, непритаманні тим компонентам, які утворюють систему. Типовим прикладом цього є механічний годинник, який складається з багатьох деталей, їх сукупність породжує унікальну здатність – фіксувати перебіг часу); по-третє, поставила питання про самокерованість (самоорганізацію) управлінських систем; по-четверте, довела, що управління – це об’єктивна закономірність.

І хоча системний підхід до явищ дійсності не є відкриттям кібернетики, проте саме вона привернула загальну увагу до того, що управління потрібно розглядати і досліджувати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих компонентів.

Кібернетичний підхід до поняття управління – це підхід формалізований. Практичне застосування він отримав у сфері кількісних показників, – там, де управлінські категорії представлені, здебільшого, математичними формулами та символами. У такому вигляді вони реально можуть використовуватися лише у сфері техніки: комп’ютерах, калькуляторах, касових апаратах, аудіо- і відеосистемах, навігаційних, криміналістичних та інших пристроях. Внаслідок такого роду особливостей кібернетика не може пояснити ті управлінські процеси, які реалізуються у соціальних системах, де головною дійовою особою виступає людина. Прийнятна як найбільш загальна і здебільшого формальна наука про управління, вона виявляється невідповідною, коли йдеться про своєрідність управлінських відносин у людському суспільстві.

Наділені волею і свідомістю, люди виступають при цьому і в ролі керуючих, і в ролі керованих. Вони водночас є джерелами керуючого впливу і об’єктами, які відчувають цей вплив на собі. Люди формують інформаційні потоки, оцінюють ефективність впливу, визначають цілі та завдання управління, приймають рішення, реалізують управлінські команди. Іншими словами, управління у соціальних системах знаходить прояв у свідомо-вольових зв’язках людей. Всі основні управлінські категорії (суб’єкт, об’єкт, керуючий вплив, зворотні зв’язки) не є абстрактними. Вони матеріалізовані у конкретних діях людей, колективів, у взаємовідносинах між ними.

5.2. Принципи управління

Організація як процес організування – одна з основних функцій управління.

Під функцією управління розуміють сукупність повторюваних управлінських дій, об’єднаних єдністю змісту. Оскільки організація (як процес) служить функцією управління, будь-яке управління уособлює організаційну діяльність, хоча й не зводиться до неї. Управління особливим чином орієнтоване як вплив на систему, що забезпечує надання їй необхідних властивостей або станів.

Одним із атрибутів стану служить структура. Організувати – значить перш за все створити (або змінити) структуру. При розбіжностях у підходах до побудови систем управління існують загальні закономірності, розроблені в кібернетиці. Відповідь на поставлене тут питання виглядає так:

.....................

Наведено частину 5-ї теми книги для ознайомлення. Повна версія підручника у продажі

Придбати підручник можна на сайті OLX.UA

Питання для самоконтролю по темі 5

1. Що означає дефініція «організаційна діяльність»?
2. У чому полягають альтернативні парадигми організаційного процесу?
3. Чи може кібернетичний підхід застосовуватися до управлінських процесів, які реалізуються у соціальних системах?
4. Що включає у себе поняття організації як функції управління?
5. У чому полягає різниця між принципами розімкнутого та компенсаційного управління?
6. Які системи утворюють клас замкнутих контурів управління?
7. Який принцип покладено в основі розвинутої теорії дослідження операцій?
8. Що спричинило розробку принципів адаптивних і самоналагоджувальних систем?
9. За яких умова зовнішнього середовища краще застосовувати детермінований, а за яких – програмно-цільовий метод управління?
10. У чому полягає внутрішня логіка ціннісно-орієнтованого методу управління?

Тести до теми 5

1. Процес, за допомогою якого створюється середовище, придатне для спільної діяльності, називається:
а) організаційна діяльність;
б) оптимізація управління;
в) замкнуте управління;
г) динамічне управління.

2. Кібернетика – це наука про:
а) закономірності розвитку суспільства;
б) методи управління соціальними організаціями;
в) закономірності процесів управління у машинах, живих організмах і суспільстві;
г) математичне моделювання економічних процесів.

3. Організація як процес організування являє собою:
а) одну з основних функцій управління;
б) сукупність методів управлінського впливу;
в) структурування процесу праці у межах системи управління;
г) правила внутрішнього розпорядку.

4. В основі принципу розімкнутого управління лежить ідея:
а) узгодження впливу на систему із умовами її роботи;
б) впливу системи на фактори зовнішнього середовища;
в) автономного впливу на систему незалежно від умов її роботи;
г) управління окремими процесами роботи системи.

5. Клас замкнутих контурів управління утворюють системи:
а) з нерегульованим впливом збурень на функціонування системи;
б) зі зворотним зв’язком;
в) соціальні системи;
г) абстрактні системи.

6. Принцип однократного управління покладено в основу:
а) теорії дослідження операцій;
б) теорії самоорганізації систем;
в) організаційного проектування;
г) методів дослідження внутрішнього середовища організації.

7. Результатом застосування до об’єкту теорії прийняття рішень є:
а) розробка довгострокової стратегії організації;
б) розробка короткострокової стратегії організації;
в) розробка методів управлінського впливу;
г) оптимальний оперативний план дій.

8. Адаптивна система орієнтована на:
а) зменшення впливу збурюючих факторів на функціонування системи;
б) достовірну визначеність поведінки системи;
в) автономний вплив на систему незалежно від збурюючи факторів;
г) збереження гомеостазу системи в умовах збурень.

9. Атрибутом кібернетичного підходу до управління є поділ систем на:
а) абстрактні і конкретні;
б) відкриті і закриті;
в) керуючі та керовані;
г) динамічні і адаптивні.

10. Використання детермінованого методу стосовно організації передбачає:
а) постановку мети організації;
б) розробку планів діяльності організації;
в) вивчення факторів зворотних зв’язків;
г) орієнтацію на саморозвиток організації.

Наведено частину 5-ї теми книги для ознайомлення. Повна версія підручника у продажі

Придбати підручник можна на сайті OLX.UA