Свидрук І.І., Миронов Ю.Б., Кундицький О.О. Теорія організації

Тема 6. Самоорганізація

Ключові орієнтири до теми 6

Природно-наукові засади синергетики. Ентропія. Самоорганізація як ґрунтовний процес природи. Антиентропійна спрямованість самоорганізації. Сутнісний зміст синергетики.

Синергетична концепція самоорганізації. Основні положення синергетичної концепції самоорганізації. Аттрактори, біфуркація, фрактали, детермінований хаос. Процеси самоорганізації. Необерненість і неповторюваність самоорганізації. Принципи самоорганізації: принцип від’ємного зворотного зв’язку; принцип позитивного зворотного зв’язку. Спонтанність і випадковість.

Гнучкість організації. Гнучкість процесу: гнучкість орієнтації та реалізації. Гнучкість системи: фактори й результати гнучкості системи. Виробнича гнучкість: фактори та функціональні й структурні ознаки виробничої гнучкості.

Сталість організації. Статична й динамічна сталість. Типи сталості: внутрішня, зовнішня та спадкова сталості; кількісна й структурна сталості. Несталий стан системи. Сталість і управління змінами.

6.1. Природно-наукові засади синергетики

Останнім часом зросла кількість наукових досліджень, які доводять, що менеджмент, орієнтований на соціальне або природне середовище, сприяє досягненню ефективності в діяльності організацій. Це підтверджує актуальність використання ціннісно-орієнтованого методу, який, мабуть, стане визначальним у менеджменті XXI ст.

Управління є свого роду примусом, насильством над системою як частиною середовища, покликане корегувати природний рух, обумовлений початковими умовами, вихідним станом і обмінними процесами в системі та системи із зовнішнім середовищем. Результатом стає досягнення мети управління. При цьому важливо зазначити, що природний рух (саморозвиток) визначається деяким діапазоном ймовірних станів, тому, якщо управління здійснюється в межах цього діапазону, можна говорити про керований ззовні саморозвиток. Проблеми самоорганізації вивчають в різних наукових дисциплінах, насамперед, у рамках синергетики.

Синергетика заснована на принципово новому баченні світу і новому розумінні процесів розвитку, порівняно з тим переважаючим способом бачення, який панував в класичній науці І. Ньютона і П. Лапласа протягом попередніх століть: випадковість виключалась як щось зовнішнє і несуттєве; процеси, що протікають у світі, представлялися оборотними в часі й передбачуваними на необмежено довгий період; еволюція вважалася процесом без відхилень, повернень, побічних явищ.

У класичній науці XIX ст. панувало переконання, що матерії спочатку властива тенденція до руйнування будь-якої впорядкованості, прагнення до вихідної рівноваги (в енергетичному сенсі це і означало хаос).

Такий погляд на речі сформувався під впливом уявлень рівноважної термодинаміки – науки, що вивчає процеси взаємоперетворення різних видів енергії. Встановлено, що взаємне перетворення тепла і роботи є нерівнозначним: робота може повністю перетворитися на тепло тертям або іншими способами, натомість тепло цілковито перетворити на роботу принципово неможливо. Отже, у взаємних переходах одних видів енергії в інші існує певна, самою природою визначена, спрямованість. Згідно з відомим законом термодинаміки у формулюванні німецького фізика Р. Клаузіуса, теплота не переходить самовільно від холодного тіла до більш гарячого.

У термодинаміку було введено поняття ентропії, під якою розуміється міра безладу системи. Більш точне формулювання другого начала термодинаміки прийняло такий вигляд: при мимовільних процесах в системах з постійною енергію ентропія завжди зростає.

Максимальна ентропія означає повну термодинамічну рівновагу, що еквівалентно хаосу (чим більшою є ступінь ентропії в системі, тим менша ступінь порядку). Із термодинамікою не узгоджувалася дарвінівська теорія еволюції, згідно з якою процес розвитку рослинного і тваринного світу характеризується безперервним ускладненням, наростанням висоти організації і порядку. Жива природа прагне позбавитись від термодинамічної рівноваги і хаосу. Відтак виявилася нестиковка законів розвитку живої та неживої природи. Стало зрозуміло, що для збереження несуперечності загальної картини світу необхідно довести наявність у матерії в цілому не тільки руйнівної, а й творчої тенденції.

Матерія здатна здійснювати роботу і проти термодинамічної рівноваги, самоорганізовуватися і самоускладнюватися. Постулат про здатність матерії до саморозвитку був введений у філософію в античні часи, тоді як його необхідність у фундаментальних природних науках почала усвідомлюватися лише останнім часом. Таким чином сформувалися передумови для виникнення теорії самоорганізації.

Поняття самоорганізації знаходиться в центрі сучасних уявлень про еволюційні процеси. Самовільні системи можуть зменшувати ентропію всупереч раніше відомим уявленням. В природі існують закони, що відображають антиентропійний рух і, ймовірно, можливі закони переходу речовини в організацію.

Сьогодні все ширше визнається, що самоорганізація – фундаментальний процес природи. Встановлено, що існують взаємопов’язані та взаємообумовлені матеріальні об’єкти з рівноважною і не рівноважною структурною організацією речовини. Одні з них утворюються в ході процесу прагнення до рівноваги, інші – навпаки – нерівноваги. Особливістю процесу самоорганізації є його антиентропійна спрямованість.

Термін «самоорганізація» почали використовувати для позначення природних антиентропійних процесів упорядкування, що мають іншу природу, ніж процес рівноважної організації (наприклад, кристалізації), хоча довший час вважалося, що порушення другого закону термодинаміки можливі лише при свідомому втручанні людини.

Префікс «само-» наголошує як на іманентних (лат. immanens – перебуває всередині) причинах явища, так і на існуванні відмінностей в природі нерівноважного і рівноважного упорядкування, пов’язаних з активною чи пасивною їх роллю у становленні відповідного порядку (самоорганізація – активне упорядкування). Розрізняти самоорганізацію і організацію при аналізі складних явищ можна виключно на основі відмінності їх сутності. Самоорганізація передбачає природну зміну стану.

В ідеях І. Пригожина, розвинених Г. Хакеном в синергетику, розглядається так звана когерентна (лат. cohaerens – що знаходиться в зв’язку) самоорганізація. Її механізм пов’язаний з кооперативною взаємодією безлічі однорідних компонентів, що приводить до синхронізації внутрішніх процесів і їх когерентної поведінки. Такий механізм Г. Хакен назвав синергетичним (грец. synergia – спільна кооперативна дія). Термін «синергетика» введений Г. Хакеном для позначення міждисциплінарного напряму, що завдяки результатам досліджень в галузі теорії лазерів і нерівноважних фазових переходів становить ідейну основу для плідної співпраці дослідників в різних галузях. Синергетика, за Г. Хакеном, вивчає системи, що містять велику кількість частин і складно взаємодіють між собою. У Г. Хакена в цьому випадку були попередники: Ч. Шеррінгтон, І. Забузький та інші. Але вони вели мову лише про часткові приклади синергетичних процесів.

Деякі авторитетні автори висловлюються про синергетику як про нову наукову парадигму. Під парадигмою в філософії науки розуміють певну сукупність загальноприйнятих у науковому співтоваристві ідей і методів (зразків) наукового дослідження. Синергетику як нову парадигму можна коротко охарактеризувати трьома ключовими ідеями: нелінійність, самоорганізація, відкриті системи.

Щодо самоорганізації Г. Хакен писав: «Корисно мати якесь відповідне визначення самоорганізації. Ми вважаємо систему самоорганізуючою, якщо вона без специфічного впливу ззовні знаходить якусь просторову, тимчасову і функціональну структуру. Під специфічним впливом ми розуміємо такий, що нав’язує системі структуру або функціонування. У випадку ж самоорганізації система піддається неспецифічному впливу. Наприклад, рідина, що підігрівається знизу, абсолютно рівномірно набуває в результаті самоорганізації специфічну макроструктуру, утворюючи шестикутні осередки».

На сьогодні загальновизнаним можна вважати уявлення про самоорганізацію як про спонтанний перехід відкритої нерівноважної системи від менш складних і впорядкованих форм організації до складніших. З точки зору теорії динамічного хаосу феномен самоорганізації можна розглядати у вигляді народження структури з хаосу структур. Система, в якій стохастичність траєкторій є наслідком внутрішніх взаємодій, а не випадкових зовнішніх впливів, називається динамічним хаосом – рух частинок розглядається як випадкове.

Узагальнюючи вищевикладене, можна відзначити, що синергетика – науковий напрям, що вивчає процеси утворення і колективних взаємодій об’єктів (елементів, підсистем), які:

відбуваються у відкритих системах при нерівних умовах;
супроводжуються інтенсивним обміном речовин і енергією підсистем зі системою та системи з навколишнім середовищем;
характеризуються мимовільністю (відсутністю жорсткої детермінації ззовні) поведінки об’єктів (підсистем), що поєднується з їх взаємодією;
як результат мають впорядкування, самоорганізацію, зменшення ентропії, а також еволюцію систем.

6.2. Синергетична концепція самоорганізації

Узагальнення результатів, отриманих фахівцями у зв’язку з дослідженнями в синергетиці, дозволяє визначити синергетичну концепцію самоорганізації у вигляді наступних положень.

Об’єктами дослідження є відкриті системи в нерівноважному стані, що характеризуються інтенсивним обміном речовин і енергії між підсистемами, а також між системою та її оточенням.
Розрізняються процеси організації та самоорганізації. Їх загальна ознака – зростання порядку, обумовлене протіканням процесів, протилежних встановленню термодинамічної рівноваги, незалежно від впливу взаємодіючих елементів зовнішнього середовища. Організація, на відміну від самоорганізації, може характеризуватися, наприклад, утворенням однорідних стабільних статичних структур.
Результатом самоорганізації стають виникнення, взаємодія, а також взаємодія (наприклад, кооперація) складніших в інформаційному сенсі об’єктів, ніж елементи зовнішнього середовища, з яких вони виникають. Система і її складові є динамічними утвореннями.
Спрямованість процесів самоорганізації обумовлена внутрішніми властивостями підсистем в їх індивідуальному і колективному прояві, а також впливами з боку середовища, в яку «занурена» система.
Поведінка підсистем і системи в цілому істотно характеризується спонтанністю, – акти поведінки не є суворо детермінованими.
Процеси самоорганізації проходять в середовищі поряд з іншими, зокрема, мають протилежну спрямованість і здатні в окремі фази існування системи як домінувати над процесами самоорганізації, так і поступатися їм. При цьому система в цілому може характеризуватися стійкою тенденцією, коливаннями до еволюції або до деградації і розпаду.

Синергетика заснована на ідеях цілісності світу і наукового знання про нього, спільності закономірностей розвитку об’єктів усіх рівнів матеріальної і духовної організації, нелінійності (багатоваріантності і незворотності), глибинного взаємозв’язку хаосу і порядку (випадковості та необхідності). Синергетика дає нам новий образ світу, який складно організований і відкритий.

Синергетика вивчає відкриті (такі, що обмінюються речовиною і енергією із зовнішнім світом) нелінійні (описувані нелінійними рівняннями) системи. Предмет синергетики – механізми самоорганізації, тобто механізми мимовільного виникнення, відносно стійкого існування і саморуйнування макроскопічних упорядкованих структур, що характеризують такого роду системи. Ці механізми притаманні також світу природних (живих і неживих) і людських, соціальних процесів. Тому синергетику розвивають представники найрізноманітніших дисциплінарних галузей (фізики, біології, хімії, математики). Г. Хакен, за його словами, назвав нову дисципліну синергетикою не тільки тому, що вона досліджує спільну дію багатьох елементів систем, але й оскільки знаходженню загальних принципів, які керують самоорганізацією, необхідно кооперування різних дисциплін.

Синергетика має власну мову. Це мова таких понять, як «аттрактори» і «біфуркації», «фрактали» і «детермінований хаос».

Поняття «аттрактора» наближене до поняття «мети». У широкому сенсі – це спрямованість поведінки нелінійної системи, кінцевий її стан або завершальний етап еволюції. Під аттрактором в синергетиці розуміють відносно стійкий стан системи, який ніби притягує (від латинського attrahere – притягувати) до себе безліч її траєкторій, які визначаються різними початковими умовами. Якщо система потрапляє в конус аттрактора, то неминуче еволюціонує до цього відносно стійкого стану.

На рівні математичного опису біфуркація означає розгалуження рішень нелінійного диференціального рівняння. З огляду фізики, точка біфуркації є центром розгалуження шляхів еволюції системи.

Фракталами називаються об’єкти, що мають властивість самоподібнюватися. Це означає, що малий фрагмент структури такого об’єкта уподібнений іншому, більшому фрагменту або навіть структурі в цілому. Властивість фрактальності має аналоги у глибинах філософської думки, а саме у філософських уявленнях про монадність елементів світу. Кожна монада, за Лейбніцом, віддзеркалює властивості світу в цілому. Типові фрактальні об’єкти – хмари або берегова лінія; їх малюнок схожий і повторюється в різних масштабах.

Синергетика розглядає випадковість, що відіграє особливу роль в процесах самоорганізації. Випадковості мовою синергетики називаються флуктуаціями. Випадковість – творче, конструктивне начало; вона здатна відігравати роль механізму, що виводить систему на аттрактор, на одну з власних структур середовища, на внутрішню тенденцію її організації. Нелінійне середовище починає самовибудовуватися, організовуватися, але для ініціювання, початкового спускового механізму цього процесу потрібен хаос.

Знання закономірностей поведінки хаотичних середовищ дозволяють перейти до цілеспрямованого конструювання систем, в яких процеси самоорганізації вели б до утворення необхідних структур. Природа раціональна, і її гармонійність досягається за рахунок підгонки систем і рівнів організації: наприклад, перерозподіл енергії між молекулами повітря зумовлює буревії, декілька квантів сонячного світла, поглинені зерном хлорофілу, породжують все необхідне для існування живого. Створювані системи є частиною загального світу, тож в них повинні максимально враховуватися загальні процеси самоорганізації.

Традиційний підхід до управління природними та соціальними процесами заснований на лінійному уявленні про функціонування систем. Результат зовнішнього керуючого впливу вважається однозначним і лінійним як наслідок докладених зусиль, що відповідає схемі:

керуючий вплив → бажаний результат

Знання принципів самоорганізації складних систем розкриває нові напрями пошуку способів управління складними системами. Складна нелінійна система здатна самовибудовуватися, структуруватися, потрібно лишень правильно ініціювати бажані тенденції її саморозвитку. Аналізуючи різні історичні моделі соціального управління, І. Пригожий дійшов висновку, що складна система, поведінка елементів якої однозначна і односпрямована, не еволюціонуватиме. Керування розвитком нелінійної системи стає ефективним, якщо воно узгоджується з її внутрішніми властивостями, тобто є резонансним. Відповідно до загальних принципів синергетичного світобачення, необхідно не просто будувати або перебудовувати, а ініціювати, виводити соціальні системи на власні лінії розвитку. Тільки хаотичність, рухливість індивідуальної поведінки і можливість кореляції ведуть на рівні системи до спрямованого прогресивного руху.

Сучасні великі господарсько-технологічні комплекси уособлюють складні емерджентні (англ. emergence – виникнення, поява нового) системи. В умовах олігополістичного конкурентного середовища чимало з них працюють у точках біфуркації, тобто особливих критичних, поблизу яких поведінка системи стає нестійкою.

Отже, система під впливом незначних факторів може різко змінити свій стан. Моделювання глобальної діяльності великих компаній (включно з роботою на зовнішніх ринках) характеризують такі базові умови розрахунків: нелінійність зміни економічних систем, багатофакторність, різнорідність, багатосистемність. Тому концепція синергізму як виникнення і розвитку позитивного зворотного зв’язку і подальшої за цим процесом розвитку системи повинна стати новою парадигмою управління. Саме синергетичні ефекти, що ведуть до зміни якості, є адекватним інструментом оцінки інновацій в складних моделях.

Самоорганізація сприяє тому, що хороші ідеї реалізуються незалежно від їх походження. Цільова система, що складається з цілей фракталів, повинна спрямовуватись на досягнення загальних цілей підприємства. Цілі генеруються і корегуються в ітераційному процесі узгодження між фракталами-учасниками так, щоб цілі різних фракталів не суперечили одні одним. Вивчення та використання потенціалу синергетичних зв’язків представляється виключно важливим в сучасних умовах, коли є актуальною задача з використання переваг технологічного поділу праці, побудованого на нових принципах управління складними системами.

Всі процеси на підприємстві (прийняття рішень, виробнича діяльність тощо) взаємопов’язані. Цей зв’язок носить зворотний характер. Певні дії породжують причини інших дій, а ті, в свою чергу, стають відправною точкою нових розробок. У такій системі співробітники утворюють комунікаційну структуру з широкою автономією, якою керують і яка, водночас, управляє ними. Керівники більше не спостерігають за діями своїх співробітників, а визначають завдання і цілі для того, щоб кожен знав, що потрібно робити. Властивість автономності означає, що реакція системи визначається головним чином її структурою, внутрішніми зв’язками, а не зовнішніми силами і сигналами. Вище зазначалось, що випадковість – творче, конструктивне начало, здатне зіграти роль того механізму, тієї сили, що виводить систему на аттрактор, на її внутрішню тенденцію до організації. Будь-яка ідея нововведення, що виникла у співробітника організації, по суті є флуктуацією. Як показують результати досліджень, ідея нововведення виникає у співробітників організації внаслідок творчого процесу, практично не пов’язаного із попитом і ринковими змінами. На більш пізніх етапах дослідження нова ідея проходить відбір з огляду можливості комерційного використання. Зазвичай успішно реалізуються тільки ті нововведення, для яких знаходяться відповідні ринки і галузі застосування. Саме таким чином на перетині двох видів випадкових флуктуацій – внутрішньої інноваційної та зовнішньої макроекономічної ринкової мінливості – формуються стратегія компанії, її система і структура управління.

Створюючи умови для самоорганізації, підтримуючи її тенденції, можна управляти, «не керуючи». Управління сучасним підприємством вимагає цілковито іншої концепції організації, ніж та, що переважала в ранніх школах управлінського раціоналізму. Адже відомо, що саме відмова від ретельного планування, автономія, свобода творчості, яка породжує оригінальні ідеї, дають необхідний результат – самопідтримку і розвиток організації.

В рамках нової концепції управління головна мета – створення життєстійкої організації, команди людей, пов’язаних ідеєю, натомість прибуток і захоплення ринку в конкурентному оточенні вторинні й самі по собі додаються в ході еволюції. Таким чином, реалізація всіх процесів організації заснована на загальних способах взаємодії активностей-опорів і їх поєднань. Найбільш явно це проявляється в процесі самоорганізації, в ході якої самоутворюється, самовідтворюється і самовдосконалюється організація як складна динамічна система. Відмінною особливістю самоорганізації є цілеспрямований, хоча і природний характер: процеси, що протікають у взаємодії з навколишнім середовищем, в той же час автономні, що, до речі, не суперечить еволюційній теорії. Виокремлюють три процеси самоорганізації:

процеси виникнення якісно нового цілісного формування з певної сукупності об’єктів відповідного рівня;
процеси, що підтримують певний рівень організації при обліку зовнішніх і внутрішніх умов її функціонування;
процеси вдосконалення організацій, здатні накопичувати і використовувати минулий досвід.

Основною характеристикою самоорганізації будь-якої системи, її еволюції є необерненість, що виражається в певній спрямованості її змін. Дійсно, оскільки організація як сукупність активностей не може бути замкнутою, її розвиток спрямовано не лише всередину системи, а й за її межі, де організація стикається з іншими сукупностями активностей, долає їх опір і рухається далі. Необерненість або неповторність процесу означає неможливість змінити спрямованість процесів в будь-який відповідний момент. За словами М. Кондратьєва, під еволюційними або необоротними процесами ми розуміємо ті зміни, які за відсутності різких сторонніх пертурбаційних (лат. perturbatio – розлад) впливів протікають в одному і тому ж спрямуванні.

Інакше кажучи, самоорганізація – процес розвитку системи, для якого характерні два принципи:

принцип негативного зворотного зв’язку, що показує, як підтримується спонтанно виникаючий порядок;
принцип позитивного зворотного зв’язку, згідно з яким прогресивні зміни, що виникають в системі, не придушуються, а накопичуються і посилюються.

Постійний компроміс між цими принципами реалізується за допомогою структурних змін, посилення нерівноважності й виходу системи на новий діапазон розвитку. Система може функціонувати не тільки зменшуючи небажані відхилення, але й збільшуючи бажані за допомогою позитивного зворотного зв’язку. Процеси, в яких взаємодія підсистем запускає позитивний зворотний зв’язок, стрімко переводять систему в новий стан, не завжди сприятливий, але потрібний для неї з певних причин. Самозміцнення системи триває до виникнення нових негативних зв’язків, що стабілізують систему, проте ведуть до нового рівня безладу.

Для самоорганізації системи характерні такі риси, як спонтанність і випадковість, що сьогодні знайшло підтвердження в синергетиці. Характерною умовою самоорганізації є властивість автономності. Це означає, що система реагує, насамперед, на внутрішні зв’язки, тобто орієнтується на особисті цілі. Зовнішнє середовище в кращому випадку ініціює певні зміни. При цьому підсумок зміни станів також визначається взаємозв’язками у внутрішній структурі, а не зовнішнім поштовхом. Процес самоорганізації системи підтверджує, що з посиленням організації ефективність раціональних і цілеспрямованих впливів слабшає, організація сама створює себе, іноді протидіючи свідомому управлінню.

Дослідження процесів самоорганізації дають можливість не лише виявляти механізм автономної циклічної самопідтримки, але й дозволяють запускати цей механізм. При цьому на певному етапі розвитку в механізм самоорганізації системи втручається розум людини, додаючи в цей процес якісно нові елементи. Головна властивість розуму – в здатності передбачати певні фрагменти майбутнього розвитку, оцінювати окремі наслідки відбору, тим самим впливаючи на його характер. Виявилося, що стосовно соціальної організації неможливо говорити про її повну самоорганізацію, оскільки розум людини дозволяє удосконалити структуру зворотних зв’язків, а значить, здійснювати цілеспрямовані зміни в інтересах суспільства.

6.3. Гнучкість організації

Організаційний процес повинен володіти гнучкістю, тобто властивістю до оперативних змін. У зв’язку з цим може йтися про гнучкість орієнтації або про гнучкість реалізації процесів. Гнучкість орієнтації полягає в тому, що процес припускає:

зміну пріоритетів і приватних цілей при збереженні головних;
перегляд поставлених завдань;
корегування складу і змісту виконуваних функцій;
зміну спрямованості в разі відхилення від встановлених орієнтирів.

Гнучкість реалізації полягає в тому, що процес здатний до зміни:

форм і способів реалізації;
складу і послідовності стадій;
таких параметрів, як тривалість, інтервали між стадіями, швидкість, інтенсивність тощо.

Гнучкість процесу дозволяє забезпечувати:

механізми саморегуляції, самокорегування процесів, оскільки за необхідності можуть бути оперативно змінені відповідні його характеристики;
більшу узгодженість між собою окремих стадій процесу, оскільки може бути своєчасно змінена їх орієнтація;
більшу надійність здійснення процесу – через можливість своєчасного впливу.

Гнучкість процесу обумовлена:

підвищенням рівня його керованості;
гнучкістю системи, що забезпечує цей процес;
інформативністю процесу, що забезпечує повноту і своєчасне надходження інформації;
сприйнятливістю процесу до впливів з боку суб’єкта управління;
оперативністю процесу;
формуванням багатоваріантних структур реалізації процесу.

Таким чином, гнучкість процесу розглядається як один із найважливіших інструментів процесуалізації організації.

Згідно з сучасними уявленнями про стабільність, цей стан забезпечується не стільки придушенням відхилень (статична стабільність), скільки можливістю зміни стану в певному діапазоні (динамічна стабільність). Динамічна стабільність організації іноді ототожнюється з гнучкістю. Прийнято використовувати поняття «гнучкість» для опису властивостей і поведінки систем різної природи.

Розглянемо деякі приклади. Гумовий предмет, що здатен змінювати форму, залишаючись при цьому тим же гумовим предметом, ми називаємо гнучким, еластичним. Тут гнучкість – властивість матеріалу, з якого виготовлений предмет. Під «гнучкими цінами» маються на увазі ціни, що змінюються, залежно від умов попиту. Широко поширеними є поняття «гнучка дипломатія», «гнучка політика», «гнучке автоматизоване виробництво» тощо. Характерно, що це поняття використовується як для ергатичних людино-машинних, так і для природних систем, а також для систем іншої природи.

Аналіз дозволяє зробити висновок, що гнучкість може розглядатися в значенні як пристосовності (адаптивні зміни), так і довільних змін стану або поведінки системи в певних межах внаслідок певного впливу (нормативні зміни). Незважаючи на те, що кількість властивостей, визначаючих стан будь-якої системи, необмежено велика, існують критичні значення параметрів системи, з якими пов’язана її якісна перебудова. Ними обумовлено межі, яких може досягати гнучка система. Тут можна провести формальну аналогію з теорією катастроф, що вивчає проблеми перебудови граничних станів систем в точках біфуркації.

Виробнича гнучкість забезпечується багатьма факторами:

принципами побудови організаційних структур;
технологічною (виробничою) гнучкістю, що дозволяє оцінити технологію виробництва, а також визначити, наскільки швидко можна перебудуватися на випуск нової продукції;
сучасними засобами комунікації;
характером виробничих відносин, включно зі стилем керівництва, організаційною культурою, психологічним кліматом в колективі, наявністю неформальних груп тощо;
рівнем кваліфікації працівників.

Враховуючи, що менеджмент зароджувався в промисловому виробництві, розглянемо детальніше фактор виробничої гнучкості. Простежуючи формування уявлень, можна відзначити, що вона тією чи іншою мірою проявляється на кожному етапі розвитку продуктивних сил. Так, гнучкою можна назвати таку систему, яка має кваліфікованого працівника і універсальний верстат. Якщо при цьому є відповідний набір оснащення, тобто інструменту і пристосувань, то вона здатна перебудовуватися на виготовлення різних деталей. Виробнича система, що складається з декількох одиниць технологічного устаткування, отримує додаткові можливості змінювати свою поведінку за рахунок організації транспортних зв’язків і управління всією системою.

...................

6.4. Сталість організації

Організація як системне явище характеризується певними властивостями. Довший час основною властивістю організації вважалася її цілеспрямованість (організації створюються саме для досягнення цілей, які можуть задаватися ззовні або формуватися всередині). Останнім часом сформувалося нове розуміння домінуючої властивості організації, – тепер нею вважається стійкість. Організація має стійкість завдяки здатності до самопідтримки і саморегуляції, які обумовлені розвитком і вдосконаленням соціальних функцій. Дійсно, властивість стійкості організації є більш універсальною, ніж властивість цілеспрямованості, її можна розглядати як ключову при визначенні організації.

Організація – відкрита самостабілізована система, яка постійно прагне зберегти баланс між своїми внутрішніми можливостями і впливами навколишнього середовища для збереження стійкого стану.

Стійкість системи – це її здатність повертатися в рівноважний стан після впливу внутрішніх і зовнішніх збурень.

За умови відсутності конкуренції підприємства функціонували на стабільному ринку, і зміни зовнішнього середовища суттєво на них не впливали. Сьогодні умови існування організацій докорінно змінилися: економіка масового виробництва переростає в економіку індивідуальних послуг.

Таким чином вважається, що зовнішнє середовище організації безперервно змінюється.

Рівновага пов’язана з впливом на систему різних сил, як внутрішніх, так і зовнішніх. Система реагує на них, протидіючи і намагаючись зберегти свої основні параметри. Положення системи може бути рівноважним по відношенню як до її частин, так і системи, і зовнішнього середовища. Однак рівновага економічних систем не прирівнюється до статики, спокою.

Стійкість організації – явище динамічне. Однак не варто забувати і про те, що всі значення слова «стійкість» враховують основну ідею – інваріантність. Вона полягає в тому, що хоча система в цілому зазнає послідовних змін, деякі її властивості (інваріанти) залишаються незмінними. Це можна проілюструвати на прикладі стійкої організаційної структури. Вважається, що в основі стійкості структури лежить збереження зв’язків, постійності, стабільності. У короткостроковому періоді незмінність організаційної структури є основою функціонування організації. У швидко мінливому середовищі все виглядає інакше. Організаційно-структурні форми, що не відповідають новим вимогам зовнішнього оточення, стають дестабілізуючим фактором для організації в цілому – вони не дозволяють їй ефективно працювати. Зовнішні зміни дозволяють виявити недоліки існуючих організаційних структур. Таким чином, при необхідності організаційна структура в довгостроковому періоді повинна змінюватися – радикально або шляхом удосконалення окремих елементів, наприклад створення нових підрозділів. Отже, звичайні уявлення про організацію як про стабільну і повністю керовану, із жорсткою ієрархічною структурою, поступаються місцем ідеям про гнучку структуру управління підприємством і її постійну реорганізацію в умовах ринкових змін.

Отже, стійкість організації – її рівноважний (рухомий) стан, що передбачає адаптивність (зі збереженням незмінними ряду її структур протягом деякого часу) до зовнішніх впливів, а також здатність зберігати ефективність при змінах зовнішнього середовища. Механізм адаптаційних реакцій необхідно розглядати на різних рівнях організації економічної системи. Адаптаційні реакції поділяються на швидкі та повільні, властиві спочатку певному виду бізнесу (фінансовому, виробничому, комерційному) або індивідуальні, для кожного конкретного підприємства (придбані). Швидкі реакції частіше помітні за зовнішніми ознаками, наприклад: зміна структури продажів – відпуск товарів за готівку або в кредит. Повільні реакції формуються в процесі «звикання», вивчення ситуації, навчання персоналу. Перші – більш економічні, але не настільки взаємозамінні, другі – навпаки. Організація, яка перебуває в стані динамічної рівноваги і економічно здорова, легко переносить адаптацію.

Поняття стійкості системи – одне з головних у теорії організації. Донедавна вважалося, що зусилля із забезпечення стійкості системи можна докладати на підтримку її в рівновазі шляхом припинення будь-яких збурень. Такий підхід характеризує статичну стійкість системи, що служить атрибутом зовнішнього управління. Теоретичні дослідження та аналіз досвіду розвитку організацій показують, що жорсткі статичні системи схильні до катастроф, тобто при певних збуреннях вони руйнуються. Альтернативою статичної стійкості є динамічна стійкість системи, що допускає її коливання щодо рівноважного стану. Вони обумовлені дією зворотних зв’язків між елементами структури, що забезпечують повернення системи в початковий стан. Динамічна стійкість – характерна властивість саморегульованих структур, які зберігають стійкість навіть при істотних змінах зовнішніх умов, що дає їм перевагу перед статичними рівноважними структурами.

Розрізняють три типи стійкості організації:

зовнішню;
внутрішню;
спадкову.

Зовнішня стійкість досягається за рахунок зовнішнього управління, тобто впливу держави на фактори зовнішнього середовища – ринкові, географічні та інші. Така стійкість в умовах планової системи господарювання забезпечувалася додатковою економічною підтримкою, зокрема корегуванням планів.

Внутрішня стійкість організації визначається її своєчасним і економічним реагуванням на зміни зовнішнього середовища (наприклад, у сфері управління капіталом). Теоретично внутрішньо стійка рівновага організації заснована на оцінці фінансової стійкості, яка визначається в першу чергу збалансованістю грошових потоків.

Спадкова стійкість досягається за рахунок «успадкованого управління», тобто формування, збереження і розвитку внутрішнього потенціалу організації.

Існують також і інші класифікації стійкості систем. Відтак, розрізняють кількісну і структурну стійкість. Іноді говорять про сумарну стійкість системи, яка визначається як складний результат стійкості її різних частин щодо спрямованих на них впливів (важлива в даному випадку стійкість щодо слабкого елементу системи). При цьому стійкість цілого (системи) залежить від найменших відносних опорів всіх частин.

Нестійкість (несталість) системи іноді пов’язують з її кризою. Кризою вважають якісну зміну процесу, перехід від існуючого положення до іншого, яке значно відрізняється від стабільності. В Тектології під кризою розуміється зміна організаційної форми системи, де форма – сукупність зв’язків між елементами. Отже, зміна форми може проявлятися в ліквідуванні колишніх зв’язків або ж виникненні нових чи то в тому та іншому загалом. Криза є процесом порушення рівноваги і в той же час процесом переходу до деформації. Тому криза – нормальний стан будь-якої системи. Суперечності в системах виникають, загострюються і вирішуються. Кризи ж – не завжди рівнозначні погіршенню функціонування системи. Проте не кожна система може самостійно здолати цей шлях успішно, іноді його результатом є визнання економічної системи (організації) неспроможною, що найчастіше веде до її ліквідації. Тому заходи, спрямовані на підтримання стійкості функціонування організації, можна розглядати як антикризові.

Стійкість організації багато в чому обумовлена системою управління, у т.ч. управлінням змінами. Будь-яка зміна позначає перелом і кризу. Як правило, саме кризові ситуації дають поштовх до змін. Кризи з цієї точки зору різняться залежно від того, в яких галузях вони становлять небезпеку для досягнення організаційних цілей.

Так, криза ліквідності означає реальну втрату платоспроможності, тому необхідні термінові заходи, інакше підприємство буде вимушене піти з ринку (наприклад, внаслідок його продажу з торгів або інших ліквідаційних процедур).

Криза успіху характеризується явно негативним відхиленням фактичного стану організації від запланованого (наприклад, за показниками продажів, грошових надходжень, прибутку, рентабельності, витрат тощо). Причинами виникнення такої кризи можуть бути помилки в дослідженні ринку, виробництві, капіталовкладеннях, кадровій політиці.

Менш помітною і не настільки виразною є стратегічна криза. Хоча становище організації (ситуація успіху) може видаватися цілком задовільним, його необхідно діагностувати при збоях у розвитку підприємства. Знижується потенціал успіху, слабшають захисні можливості організації в конкурентній боротьбі. Розрив між ймовірними і бажаними результатами може бути ліквідований лише шляхом зміни колишньої або прийняття нової орієнтації (наприклад, вихід на нові ринки, продуктові чи технологічні інновації). Здебільшого це зміни, розраховані на багато років.

Радикальні зміни можуть бути гостро необхідними у зв’язку з бурхливим розвитком ринку після тривалої фази стабільності та ігнорування необхідних адаптаційних кроків. Революційний процес змін для досягнення переваг щодо конкурентів може бути бажаним стратегічно, хоча і зустрічати опір з боку персоналу.

Теоретично існує два крайні підходи до управління змінами: еволюційний і революційний. Управління революційними змінами називають терміном «реінжиніринг». Еволюційне управління засноване на системній стратегії втручання або стратегії організаційного розвитку. Дедалі частіше пріоритетною вважається остання стратегія, орієнтована на довгострокову програму втручання в соціальні процеси організації з використанням принципів і практичних підходів поведінкових наук, зміни установок і поведінки людей з метою підвищення ефективності організації.

Управління змінами містить ряд управлінських процесів, що забезпечують зв’язок різних напрямків в діяльності організації з метою її ефективного функціонування та активного розвитку. Воно неможливе без спеціальної підготовки та планування відповідних процесів. Планування організаційних змін охоплює аналітичну та прогностичну діяльність, розробку можливих заходів і вибір відповідної стратегії. Зв’язок з минулим означає збереження у розвитку нових змін колишніх історичних закономірностей. В цьому випадку можлива екстраполяція попереднього досвіду, пов’язаного з управлінською реакцією, на майбутнє. Вдалий досвід управлінських реакцій на зміну зовнішнього середовища організації завжди враховується при прийнятті рішень з управління майбутніми змінами. Про ефективність управління можна говорити лише після оцінки результатів реалізації проекту змін.

...................

Наведено частину 6-ї теми книги для ознайомлення. Повна версія підручника у продажі

Придбати підручник можна на сайті OLX.UA

Питання для самоконтролю по темі 6

Опишіть передумови для виникнення теорії самоорганізації.
На якій підставі розрізняють самоорганізацію і організацію при аналізі складних явищ?
Які ключові ідеї характеризують синергетику як нову наукову парадигму?
Розкрийте сутність понять «аттрактор», «біфуркація», «фрактал» і «детермінований хаос».
Що можна вважати відмінною особливістю самоорганізації?
У чому полягають гнучкість орієнтації і гнучкість реалізації організаційних процесів?
Якими факторами забезпечується виробнича гнучкість?
Назвіть основні функціональні ознаки гнучкості.
Що вважається основною властивістю організації як системного явища?
Опишіть три типи стійкості організації.

Тести до теми 6

1. Основною особливістю процесу самоорганізації є:
а) зростання ентропії при мимовільних процесах в системах;
б) самоускладнення системи;
в) здатність до еволюційного розвитку організації;
г) його антиентропійна спрямованість.

2. Синергетику як нову парадигму можна охарактеризувати поєднанням таких ключових ідей:
а) ціннісна орієнтованість, ієрархічність, динамічність системи;
б) цілеспрямованість, адаптивність, конкретність системи;
в) нелінійність, самоорганізація, відкритість системи;
г) саморегуляція, організаційний порядок, функціональність системи.

3. Синергетична концепція організації передбачає, що поведінка системи:
а) характеризується спонтанністю;
б) є строго детермінованою;
в) залежить від зовнішніх впливів;
г) концепція не розглядає поведінку системи.

4. Якщо система потрапляє в конус аттрактора, вона:
а) еволюціонує до цього відносно стійкого стану;
б) переходить до нового етапу розвитку;
в) набуває непередбачуваних властивостей;
г) саморуйнується.

5. Фракталами називаються об’єкти:
а) що володіють властивістю самоподібності;
б) що володіють властивістю самовідтворення;
в) тотожні об‘єкти у різних системах;
г) протилежні об‘єкти в одній системі.

6. У точках біфуркації поведінка системи стає:
а) більш стійкою;
б) керованою;
в) нестійкою;
г) не змінюється.

7. Основною характеристикою самоорганізації системи є:
а) її не оберненість;
б) можливість змінності процесів розвитку у будь-який момент;
в) хвилеподібний розвиток змін;
г) відсутність впливу зовнішніх факторів на розвиток.

8. Гнучкість організаційного процесу означає:
а) зміну головних цілей організації залежно від зовнішніх збурень;
б) схильність до оперативних змін;
в) зміну встановлених орієнтирів розвитку організації;
г) нехтування відхиленнями від пріоритетів розвитку.

9. Істотною ознакою функціональної гнучкості є:
а) ієрархічна побудова організації;
б) адаптивність управління;
в) стиль керівництва;
г) відсутність впливу зовнішніх факторів на розвиток організації.

10. Здатність системи повертатися в рівноважний стан після впливу внутрішніх і зовнішніх збурень називається:
а) гнучкістю системи;
б) стійкістю системи;
в) спонтанністю системи;
г) адаптивністю системи.