Розділ 1. Теоретико-методологічні засади формування банківських рейтингів

1.1. Сутність банківських рейтингів і банківського рейтингування

Поведінка економічних агентів, яка впливає на макроекономічні процеси в країні, залежить від інформації. Теоретично використання якісних банківських рейтингів покликане запобігати негативним тенденціям на фінансовому ринку і таким чином сприяти макроекономічній стабілізації національної економіки. Банківське рейтингування слугує інструментом подолання інформаційної асиметрії в макроекономічній системі, тому банківські рейтинги повинні суттєво впливати на поведінку користувачів банківських рейтингів.

Термін «рейтинг» походить від англійського слова to rate – «оцінювати» [15, с.73]. У «Фінансово-економічному словнику» [51, с.487] подано такі визначення:

1) рейтинг – оцінка, віднесення до класу, розряду чи категорії; відносний показник надійності банку, страхової компанії, ділового партнера, кредитоспроможності позичальника, надійності цінних паперів тощо;
2) рейтинг комерційного банку – узагальнена оцінка фінансового стану комерційного банку.

Більшість користувачів рейтингових продуктів ототожнюють поняття «рейтинг» і «ренкінг», оскільки рейтингові оцінки присвоюються об’єктам рейтингового оцінювання з метою складання відповідних ренкінгів (ренкінги на основі рейтингових категорій).

Ю.Л. Логвиненко зазначає, що «ренкінг – це список об’єктів (банків тощо), розміщених в єдиному переліку і проранжованих за встановленою ознакою (одно- або багатовимірною), яка відображає результативність функціонування об’єктів, охоплених цим списком» [78, с.7].

Спеціалісти рейтингового агентства «Standard & Poor’s» трактують кредитні рейтинги у декілька способів [38]: кредитні рейтинги – це відображення думки про відносний рівень кредитного ризику; кредитні рейтинги – це не поради з інвестування або рекомендації щодо доцільності купівлі, зберігання чи продажу цінних паперів, це лише один з факторів, який інвестор може враховувати, ухвалюючи те чи інше інвестиційне рішення. При цьому користувачі кредитних рейтингів хочуть бачити в них саме кількісну міру ризику.

Досліджуючи методологію складання банківських рейтингів, А.М. Кармінський наводить таке визначення: рейтинг – це комплексна оцінка стану суб’єкта господарювання, що слугує підставою віднесення його до певного класу або категорії [58, c.8].

Згідно з визначенням М.В. Афанасенка, рейтинг – це «комплексна порівняльна оцінка діяльності економічної системи з метою прийняття управлінських рішень, що базується на даних фінансової звітності та експертних оцінках. Таке уточнення, по-перше, характеризує рейтинг і як метод управління, і як його мету, по-друге, відображає всеохоплюючий характер даного виду оцінки» [15, с.75].

У нормативних документах, зокрема у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», кредитний рейтинг позиціонується як «умовний вираз кредитоспроможності об’єкта рейтингування в цілому та/або його окремого боргового зобов’язання за Національною шкалою кредитних рейтингів» [3]. Визначаючи кредитний рейтинг установи, експерти не обмежуються показниками її спроможності гарантувати покриття боргових зобов’язань, а й враховують її репутацію, рівень менеджменту, інформаційну прозорість тощо.

Вітчизняні фахівці трактують кредитний рейтинг як узагальнену експертну оцінку кредитного ризику, з якої випливає ймовірність невиконання (несплату) боргових зобов’язань (дефолту) [46]. Українське рейтингове агентство «Кредит-рейтинг» [83] визначає кредитний рейтинг як «умовне визначення рівня кредитоспроможності об’єкта рейтингування загалом та/або відносно його окремого боргового зобов’язання за Національною рейтинговою шкалою». Національне рейтингове агентство «Рюрік» визначає кредитний рейтинг як незалежну експертну оцінку спеціалізованого рейтингового агентства щодо ступеня кредитного ризику боргового зобов’язання, яка характеризує ймовірність невиконання цього зобов’язання (ймовірність дефолту) [84].

Ю.І. Лернер [75] тлумачить кредитний рейтинг як висновок не тільки про спроможність, а й про готовність позичальника своєчасно сплачувати зобов’язання, що свідчить про його кредитоспроможність [75].

У Регламенті ЄС європейського парламенту та ради Європи, який стосується кредитно-рейтингових агенцій, що діють на території Європейської економічної зони, кредитний рейтинг визначається як висновок про кредитоспроможність суб’єкта економічної діяльності, борг або фінансове зобов’язання, боргове зобов’язання, привілейованої акції або іншого фінансового інструменту, який присвоюється з використанням встановленої та визначеної оцінної системи рейтингових категорій; а кредитно-рейтингова діяльність означає аналіз інформації, оцінювання, затвердження, присвоєння та перегляд кредитних рейтингів [116].

На думку Р.М. Набок та О.М. Набок, рейтингування – це «комплексна система, за допомогою якої визначається позиція банку за певними параметрами на фінансовому ринку» [97, с.165].

Ю.Л. Логвиненко пропонує визначати рейтингування як «вид професійної діяльності, що передбачає проведення уповноваженим суб’єктом комплексного оцінювання виробничої, фінансово-економічної, маркетингової, кадрової та інших сфер діяльності досліджуваного об’єкта рейтингування та виведення на цій основі рейтингу, котрий у максимально компактній формі відображає справжній стан об’єкта (його надійність, інвестиційну привабливість, кредито- та платоспроможність тощо) відповідно до розробленої шкали, а також дає змогу сформулювати реалістичний прогноз про його розвиток у коротко- та довгостроковому періоді» [79, с.323].

Рейтинги мають виняткове значення для ділової репутації компанії [156]. Оскільки діяльність банків базується на довірі клієнтів, то банківські рейтинги безпосередньо через клієнтів та інвесторів банку впливають на управління його фінансовими потоками. Наприклад, суттєве зниження рейтингу банку може спричинити паніку серед клієнтів і відплив капіталу, що загрожує банкрутством. Падіння кредитного рейтингу виробничих підприємств означає, що їм доведеться залучати фінансові ресурси за більший відсоток і на коротший термін, однак за «грамотної» фінансової політики це не спричиняє катастрофічних наслідків для підприємства. Саме усвідомлення виняткового значення репутації для банку часто є однією з причин спотворення рейтингового процесу: коли об’єкт рейтингування є замовником рейтингової оцінки.