Розділ 1. Теоретико-методологічні засади формування банківських рейтингів

1.2. Класифікація банківських рейтингів

Сучасні банки у своїй діяльності широко використовують різноманітні рейтинги, тому терміносполученням «банківські рейтинги» ми позначаємо не тільки рейтинги самих банків, а усі рейтинги, які використовуються банками або які впливають на їх діяльність.

П. Матвієнко зауважує, що рейтинг банків як «система оцінки їх діяльності, яка базується на фінансових показниках роботи і даних балансу банків, класифікується за наступними критеріями: за місцем розташування – міжнародні та національні; за типом власності – державні та недержавні; за способом оцінювання – експертні, бухгалтерські, змішані; за формою спостереження – дистанційні та комбіновані; за ступенем прозорості – відкриті та закриті; за методом побудови – бальні, індексні» [82, с.38].

В.А. Батковський [20, с.145-148] доповнює класифікацію рейтингами, виокремленими за критерієм побудови: номерні (ренкінги), що полягають в «обчисленні сукупності значень за обсягами та інших показників фінансового стану банків і присвоєнні всім банкам певного місця в рейтингу за кожним з оцінюваних показників» (рейтинги Асоціації українських банків); бальні «дають змогу отримати інтегральну оцінку фінансового стану банків у балах, що присвоюються їм за кожним оцінним показником» (рейтингова система CAMELS, що використовується НБУ з метою визначення банків, які мають незадовільний фінансовий стан, порушення у менеджменті тощо); регресійні, в яких передбачено «визначення деякої сукупності банків, розрахунок значень факторних показників по кожному банку і середніх за їх сукупністю… Перевагою регресійної методики… є одержання об’єктивної оцінки, заснованої на аналізі реальних взаємозв’язків з ефектом, і наявність можливості оновлення оцінки значущості відповідно до змін впливу факторів на результати діяльності»; індексні, де «визначаються оцінні показники фінансового стану банку та вагові коефіцієнти для кожного з показників, які встановлюються експертами на основі власного досвіду роботи, інтуїції та професійних знань» (методики В. Кромонова, Р. Ширінської, українських вчених Т. Карчевої, А. Кармінського, О. Юрчука на основі оцінки банківських ризиків) [43].

Номерні методики, або ренкінги (rankings), передбачають обчислення сукупності значень обсягових та інших показників фінансового стану банків і присвоєння всім банкам певного місця у рейтингу за всіма показниками, які оцінюються [40, c.39]. Ці методики є досить простими, але вони не дають змоги оцінити фінансову стійкість банків.

Бальні методики дають змогу отримати інтегральну оцінку фінансового стану банку в балах, що присвоюються кожному показнику за шкалою, визначеною експертами. За загальною сумою балів банк зараховується до певної категорії. Найпопулярнішою серед бальних методик є система CAMELS, це стандартизований метод оцінки банків. Але її ефективність залежить від уміння та об’єктивності супервізорів, які виконують перевірку та оцінювання банку на регулярних засадах [40, c.39].

Регресивна методика передбачає оцінювання певної сукупності банків за значеннями факторних показників кожного банку та середніх для сукупності. Щоб показати масштаб показників, обчислюються узагальнені показники як відношення показників окремих банків до середнього значення для сукупності. Потім їх усереднюють шляхом розрахунку середніх значень і встановлюють взаємозв’язок між результатами банківської діяльності та факторами, що їх визначають, за методом кореляційно-регресійного аналізу. Перевагою цього методу є отримання більш об’єктивної оцінки, а також можливість оновлення оцінки значущості окремих факторів відповідно до зміни їх впливу на результати діяльності [20, с.146-147].

Індексна методика визначає оцінні показники фінансового стану банку та коефіцієнти значущості для кожного з показників; необхідні коефіцієнти значущості добирають експерти. Потім розраховують параметричні коефіцієнти та узагальнений рейтинговий індекс банку. Така методика надає цифрову базу для розрахунку лімітів. Основна перевага цієї методики – вибір найголовніших і найінформативніших фінансових коефіцієнтів [20, с.147].

Як правило, в основу методики рейтингування закладається класифікація рейтингів за термінами обігу. Довгострокові рейтинги застосовуються для рейтингування облігацій та інших боргових зобов’язань, що приносять фіксований дохід, а також для закладних цінних паперів, середньострокових і довгострокових банківських депозитів та оцінюються за символьною шкалою (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація рейтингових оцінок провідних міжнародних рейтингових агентств «Moody’s», «Standard & Poor’s» та «Fitch» [28, с.69]

Позначення рейтингової оцінки «Moody’s»	Опис рейтингу «Moody’s»	Позначення рейтингів-аналогів
		«S&P»	«Fitch»
Ааа	Банки з винятковою кредитоспроможністю і мінімальним рівнем ризику. Зміна кредитоспроможності цих банків із малою ймовірністю позначиться на погіршенні їх сильних позицій	ААА	ААА
Аа	Банки з відмінною кредитоспроможністю, але сприйнятливіші до довгострокових ризиків, ніж банки першої групи. Рівень захисту може бути не такий значний, як для банків Aaa	АА	АА
А	Хороша кредитоспроможність, однак сприйнятливість до ризиків може призвести до погіршення становища банку	А	А
Ваа	Адекватна кредитоспроможність. Не вистачає деяких елементів захисту або вони ненадійні у довгостроковій перспективі	ВВВ	ВВВ
Ва	Сумнівна кредитоспроможність. Банки, можливості яких щодо своєчасного виконання зобов’язань є сумнівними, недостатньо надійні у довгостроковій перспективі	ВВ	ВВ
В	Низька кредитоспроможність. Ймовірність своєчасного виконання зобов’язань після тривалого періоду низька	В	В
Саа	Надзвичайно низька кредитоспроможність. Такі банки можуть бути визнані банкротами або їх фінансовий стан перебуває під загрозою	ССС	ССС
Са	Банки, які перебувають у стадії дефолту за своїми зобов’язаннями	СС	СС
С	Банки, які перебувають у стадії дефолту за своїми зобов’язаннями, і поліпшення ситуації малоймовірне	С, D	С, D

Короткострокові рейтинги використовуються для рейтингування комерційних паперів, короткострокових банківських депозитів та інших інструментів грошового ринку. Їх особливістю є те, що вони показують загальну спроможність емітента сплатити короткострокові незабезпечені зобов’язання незалежно від валюти випуску і ринку, на якому вони були емітовані. Цей вид рейтингів має різні варіанти кодування (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Кодування короткострокових рейтингів провідних рейтингових агентств [28, с.71]

Агентство	Символьне кодування (в порядку спадання рейтингу)
«Moody’s Investors Service»	Prime-1, Prime-2, Prime-3, Not Prime
«Standard & Poor’s»	А-1+, А-1, А-2, А-3, В, С, D
«Fitch IBCA»	F1, F2, F3, B, C, D
«Duff & Phelps»	D-1+, D-1, D-1-, D-2, D-3, D-4, D-5
«Thomson Bank Watch»	А-1, А-2, А-3, В, С, D

О.Д. Рожко [118] подає загальну класифікацію кредитних рейтингів за різними ознаками. Такий спосіб класифікації прийнятний і для банків (табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Класифікація типів кредитних рейтингів [118]

Критерій класифікації	Тип рейтингу
Вимоги та становище емітента	Повноцінний (присвоюється лише тим цінним паперам, які вільно обертаються на ринку)
	Попередній (присвоюється цінним паперам перед виходом на вільний ринок)
	Для приватних угод (подібний до попереднього, проте облігації пропонуються на обмеженому ринку)
	Висновок про кредитоспроможність (видається тим емітентам, які хочуть мати уявлення про свою кредитоспроможність без публікації її оцінки)
Тип емітента	Суверенний
	Субверенний
	Банківський (фінансовий)
	Корпоративний
Термін обігу	Короткостроковий
	Довгостроковий
Характер взаємовідносин агентства і емітента	Санкціонований
	Несанкціонований
Валюта зобов’язань	Рейтинг зобов’язань у національній валюті
	Рейтинг зобов’язань в іноземній валюті

У табл. 1.4 наведено деталізовану класифікацію банківських рейтингів у термінології провідних міжнародних рейтингових агентств.

Таблиця 1.4. Види банківських рейтингів, які укладають міжнародні рейтингові агентства [17, с.67]

Назва агентства	Види рейтингів
«Moody’s»	1) довгострокові 2) короткострокові 3) банківської фінансової сили 4) рейтинги емітентів
«Standard & Poor’s»	1) кредитні (рейтинги емітентів) 2) спеціалізовані (банківських депозитів, банківських кредитів, боргових зобов’язань тощо)
«Fitch»	1) довгострокові 2) короткострокові 3) індивідуальні 4) підтримки 5) дефолтні рейтинги емітентів 6) структурних фінансових продуктів

Рейтингові агентства «Moody’s» і «Fitch» укладають індивідуальні банківські рейтинги: в термінології «Moody’s» – «рейтинги банківської фінансової сили» (bank financial strength rating – BFSR). Індивідуальні банківські рейтинги враховують лише фінансовий стан банку без можливої фінансової підтримки з боку держави чи власників. Також ці агентства надають загальні банківські рейтинги: за термінологією «Moody’s» – «рейтинги емітентів», за термінологією «Fitch» – «дефолтні рейтинги емітентів». Загальні банківські рейтинги враховують імовірність та обсяги зовнішньої підтримки банку. «Fitch» публікує також окремі «рейтинги підтримки» з п’ятьма рівнями градації з метою показати ймовірність і можливі обсяги підтримки банку з боку держави або інституційного власника. Рівень підтримки держави визначається окремо за 19-рівневою шкалою загальних рейтингів, і цей рівень є стелею для банків даної країни. Загальний рейтинг банку визначається як менше значення серед індивідуального рейтингу банку і граничного рейтингу для банків даної країни. Рейтингове агентство «Standard & Poor’s» не поділяє банківські рейтинги на індивідуальні та загальні, аргументуючи це тим, що кредитний рейтинг емітента вже враховує можливі ризики середовища функціонування банку та фактори підтримки.

З розвитком інформаційних технологій і змін у регуляторних нормативних актах, які сприяють більшій прозорості фінансових установ, стала доцільною класифікація банківських рейтингів за ознакою системності. Ми пропонуємо за цією ознакою поділяти банківські рейтинги на дві групи:

1. системні банківські рейтинги;
2. індивідуальні (традиційні) банківські рейтинги.

Системні банківські рейтинги – це рейтинги, методики складання яких передбачають постійний або періодичний у часі моніторинг фінансових станів усіх або більшої частини банків та банківської системи загалом з використанням, як правило, сучасних інформаційних технологій, дистанційних методів спостереження або систематичних перевірок на місцях і динамічно верифікованих математично-статистичних моделей короткострокового та середньострокового прогнозування фінансових станів банків і банківської системи загалом. Отже, методики системних банківських рейтингів імплементовані в інформаційну систему постійного моніторингу фінансових станів банків.

Індивідуальні (традиційні) банківські рейтинги – це рейтинги, методики укладання яких передбачають обмежений у часі (за умовами договору між емітентом і рейтинговим агентством) моніторинг фінансового стану окремого банку з використанням, як правило, традиційних експертних методів, локальних методів спостереження: обмежена кількість перевірок документації на місцях, анкетування працівників банку, співбесіди з керівництвом і використання іншої інсайдерської інформації. Процедури присвоєння та перегляду індивідуальних банківських рейтингів значно довші, ніж відповідні процедури системних рейтингів. Отже, системні рейтинги оперативніші, проте індивідуальні рейтинги вважаються більш точними, оскільки спираються на інсайдерську інформацію. Із збільшенням рівня прозорості фінансових установ системні рейтинги поступово витіснять традиційні.

Результатом функціонування системи нагляду за фінансовим станом банків у різних країнах світу (табл. 1.5) є системні банківські рейтинги, які використовують національні регулятори.

Таблиця 1.5. Системи нагляду фінансового стану банку в різних країнах [18, с.31]

Країна	Система нагляду	Тип системи
Німеччина	BAКIS	Система фінансових коефіцієнтів та аналізу окремих груп банків
Франція	SAABA	Система раннього реагування – очікувані збитки
	ORAP	Дистанційна рейтингова система
Нідерланди	RAST	Комплексна система оцінки ризиків
Велика Британія	RATE	Система оцінки банківських ризиків
Італія	PATROL	Дистанційна рейтингова система
США	CAMELS	Система рейтингів на базі рейтингових перевірок на місцях
	SEER Rating (система оцінки рейтингів)	Система раннього реагування – прогнозування рейтингів
	CAEL	Дистанційна система банківського нагляду
	SCOR (у межах дистанційного нагляду CAMELS рейтинг)	Система раннього реагування – оцінка рейтингу
	SEER Risk Rank Bank Calculator – OCC	Системи раннього реагування – прогнозування банкрутств і виживання

Рейтингові системи можна умовно поділити на дві категорії: ті, що включають дослідження на місцях, тобто вивчення організації «зсередини» (в деяких публікаціях їх називають «інсайдерськими»), і дистанційні. Першими з’явилися методики, що передбачають дослідження на місцях. Їх розробка була зумовлена потребою у формалізації процедури аналізу надійності банків органами контролю. Згодом були розроблені методики дистанційного аналізу, які спираються лише на показники опублікованої звітності банків [101, с.27].

Класифікаційні ознаки кредитних рейтингів двох рівнів, наведені в статті А.Л. Аніховського [12, с.34], дають змогу класифікувати банківські рейтинги.

Класифікаційні ознаки першого рівня:

1. метод залучення ресурсів;
2. рівень рейтингової оцінки;
3. належність до бізнесу;
4. горизонт рейтингової оцінки;
5. рівень політичної автономії [12, с.34].

За методом залучення ресурсів кредитний рейтинг поділяється на такі види:

1. кредитний рейтинг емітента;
2. кредитний рейтинг боржника.

За рівнем рейтингової оцінки кредитний рейтинг поділяється на такі види:

1. кредитний рейтинг емітента, боржника;
2. кредитний рейтинг боргових зобов’язань емітента, боржника.

За належністю до бізнесу кредитний рейтинг поділяється на такі види:

1. кредитний рейтинг державних суб’єктів;
2. кредитний рейтинг суб’єктів бізнесу.

За горизонтом рейтингової оцінки рейтинги можуть бути короткостроковими, середньостроковими і довгостроковими. За рівнем політичної автономії кредитний рейтинг поділяється на такі види:

1. суверенний кредитний рейтинг;
2. індивідуальний кредитний рейтинг;
3. рейтинг адміністративно-територіальної одиниці [12, с.34].

Класифікаційні ознаки другого рівня:

1. структура факторів рейтингової оцінки;
2. спосіб моделювання кредитного рейтингу;
3. підходи до вимірювання кредитного ризику;
4. функціональний зв’язок між показниками.

За структурою факторів рейтингової оцінки кредитний рейтинг поділяється на такі види:

1. кількісний – враховує тільки кількісні фактори;
2. якісний – враховує тільки якісні фактори;
3. змішаний – враховує кількісні та якісні фактори.

За способом моделювання кредитний рейтинг поділяється на такі види:

1. статистичний;
2. рейтинг обмеженої експертної оцінки;
3. безпосередньої рейтингової оцінки.

За підходами до вимірювання кредитного ризику кредитні рейтинги поділяються на такі види:

1. рейтинги, що використовують стандартизований підхід, який встановлює залежність між рівнем кредитного ризику та рейтингом провідних міжнародних рейтингових агентств для контрагентів банку;
2. рейтинги, що використовують внутрішні рейтингові оцінки (використовується IRB-підхід – Internal Rating Based Approach, який полягає в тому, що банки самостійно визначають ступінь кредитного ризику на основі внутрішніх методик оцінки).

За функціональним зв’язком між факторними показниками кредитний рейтинг поділяється на такі види:

1. лінійний;
2. нелінійний [12, с.34].

Оскільки сучасна банківська діяльність передбачає виконання різноманітних фінансових операцій, ми пропонуємо класифікувати банківські рейтинги за критерієм практичного використання у банківській діяльності. Така класифікація дає змогу одночасно з’ясувати функціональне призначення банківського рейтингу й інтереси потенційних користувачів цього рейтингу. Отже, за критерієм практичного використання у банківській діяльності пропонуємо поділяти банківські рейтинги на такі види:

1. інвестиційні (довгострокові, короткострокові);
2. рейтинги боргових зобов’язань банків (облігацій, субординованих кредитів);
3. рейтинги банківських продуктів (депозитів, кредитів, іпотечних програм тощо);
4. внутрішні банківські рейтинги (рейтинги позичальників IRB, рейтинги якості управління, рейтинги відділень тощо);
5. рейтинги банківських деривативів;
6. рейтинги інструментів гібридного капіталу банку [93, с.75].

Як правило, банки є публічними акціонерними товариствами, тому для того, щоб їх акції успішно котирувалися на первинному та вторинному фондових ринках, потенційні інвестори повинні мати уявлення про фінансові перспективи цих банків. Акції банків з кращим фінансовим станом коштуватимуть більше, що, своєю чергою, збільшуватиме капіталізацію банків як публічних компаній. Компанії з більшою капіталізацією мають доступ до більших і дешевших позикових фінансових ресурсів, що особливо важливо для банків, які заробляють на маржі.

Отже, рейтинги, які відображають поточний фінансовий стан банку і його перспективи (довгострокові, короткострокові), а також використовуються інвесторами для ухвалення рішення щодо купівлі акцій певного банку у свій інвестиційний портфель, пропонуємо називати інвестиційними рейтингами. Зрозуміло, що інвестори можуть мати різний інвестиційний горизонт. Спекулятивного (портфельного) інвестора цікавлять короткострокові перспективи банку, щоб у найкоротші терміни заробити на коливаннях ціни акцій банку. Такого інвестора цікавитимуть короткострокові інвестиційні рейтинги банків. Інституційного (капітального) інвестора цікавлять довгострокові фінансові перспективи банку. Такий інвестор заробляє на дивідендах і на суттєвих змінах ціни інвестиційного портфеля, відповідно його цікавить довгострокова якість придбаних активів, тобто довгострокові інвестиційні рейтинги банків. Довгострокові інвестиційні рейтинги банків повинні базуватися на методиці, яка використовує принцип «through the cycle». Методики короткострокових інвестиційних рейтингів повинні базуватися на принципі оперативності.

У сучасній фінансовій системі банки є активними учасниками ринку позикового капіталу. Необхідність виокремлення рейтингів боргових зобов’язань банків пояснюється тим, що сучасні боргові інструменти є досить складними в юридичному та економічному аспектах, а визначальним критерієм у таких рейтингах є надійність боргового зобов’язання банку. Зрозуміло, що кредитор банку пов’язує надійність позики з фінансовим станом банку, який відображається в інвестиційному рейтингу банку. Під надійністю позики мається на увазі вчасна сплата у повному обсязі відсотків і основної суми позики. Проте спиратися лише на інвестиційний рейтинг банку при купівлі боргового зобов’язання банку недоцільно. Наприклад, середньострокова облігація банку може мати вищий рейтинг, ніж відповідний інвестиційний рейтинг банку-емітента, якщо гарантом за облігаційними зобов’язаннями виступає більш надійна фінансова установа або облігація, забезпечена якісними активами.

Рейтинги боргових зобов’язань банків повинні враховувати подібні юридичні та економічні моменти, а інвестиційні рейтинги – ні, оскільки вони оцінюють комплексно загальний фінансовий стан банку. Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше, ніж за 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після сплати претензій усіх інших кредиторів, при цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди [76, с.53]. Методика оцінки боргового зобов’язання банку у формі субординованого боргу, як це випливає з наведеного визначення, має свою специфіку. Загалом рейтинги боргових зобов’язань банків можна поділити за терміновістю на короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Рейтингами банківських продуктів користуються споживачі банківських послуг. Для рейтингу депозитів важливими є показники фінансового стану банку і надійності депозиту, а також відсоткова ставка, розмір застрахованої суми вкладу та інші параметри депозиту як банківського продукту. Кожен банківський продукт має унікальні властивості, про які пересічний споживач банківських послуг може мати неповну інформацію. Рейтинги банківських продуктів повинні зорієнтувати потенційних клієнтів у виборі найоптимальнішого для них банку.

Внутрішні банківські рейтинги укладаються за внутрішніми методиками банків. Банки можуть присвоювати рейтинг своїм позичальникам із метою ухвалення рішення щодо суми кредиту, його терміну та відсоткової ставки. На підставі рейтингової оцінки позичальника формується також необхідний обсяг резервів за кредитами, виданих цьому позичальнику. Також банки можуть використовувати внутрішні рейтинги для управління банком. Наприклад, від рейтингу відділення може залежати заробітна плата його працівників. Загалом внутрішні банківські рейтинги можна поділити на дві групи:

1. рейтинги, необхідні для оцінки кредитного ризику і формування резервів за кредитами;
2. рейтинги, необхідні для внутрішнього рейтингового управління банком.

Рейтинги банківських деривативів – це рейтинги, які надаються похідним фінансовим інструментам, емітованих банком або його афільованою особою. Сучасний ринок фінансових деривативів має інноваційний характер і законодавчо недостатньо врегульований. Однією з причин фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. називають саме банківські іпотечні деривативи. Банки є активними учасниками ринку фінансових деривативів, оскільки вбачають у цих інструментах дієвий механізм покриття касових розривів, які формуються грошовими потоками від банківської діяльності. Для прикладу розглянемо схему продажу банком облігацій, забезпечених іпотечними кредитами, хоча облігації можуть бути забезпечені будь-якими не забороненими законодавством активами банку. Використання такої схеми називають ще сек’юритизацією (від англ. securities – цінні папери та security – безпека), оскільки банк перекладає ризики неплатежів за іпотечними кредитами (або за іншими активами) на зовнішніх інвесторів.

Класична сек’юритизація [113, с.35] складається з таких етапів:

1. створюється цільова компанія SPV (Special Purpose Vehicle);
2. банк (первинний власник активів) продає активи SPV. Для фінансування такої угоди можуть використовуватися різні форми «кредитного покриття», яке отримується від третіх осіб у формі гарантій, субординованих позик, нот участі у кредиті тощо. SPV сплачує первинному власнику вартість проданих активів, а банк повністю відчужує ці активи на користь SPV;
3. цільова компанія отримує окремий кредитний рейтинг в одному із міжнародних агентств («Moody’s», «Fitch» або «Standard & Poor’s»), випускає і розміщує боргові інструменти (облігації чи ноти) серед професійних інвесторів;
4. інвестори купують облігації, забезпечені активами, які SPV отримала від банку;
5. SPV використовує надходження від придбаних активів для сплати процентів та основної суми боргу за позиками, отриманими для придбання активів. Банк збирає платежі за активами, переданими SPV. З юридичної точки зору банк виступає сервісним агентом SPV;
6. при настанні терміну платежів за облігаціями (як за купонами, так і за основним боргом) SPV сплачує за позиками іноземним інвесторам;
7. різниця між надходженнями за придбаними активами і виплатами за позиками переказується банку.

Суть схеми полягає в тому, що на третьому етапі SPV отримує вищий рейтинг, ніж банк, який продає активи, відповідно, облігації SPV можуть будуть продані під менший відсотковий дохід, ніж облігації банку.

Першу успішну угоду зі сек’юритизації своїх активів на міжнародному ринку боргових зобов’язань ще у лютому 2007 р. здійснив Приватбанк, випустивши єврооблігацій на суму 171 млн дол. США, забезпечених іпотечними кредитами. Цей випуск, як повідомляло агентство Bloomberg, виявився одним із найбільших подібних випусків у Східній Європі та першою успішною угодою зі сек’юритизації в Україні. Організатором (лід-менеджером) випуску був міжнародний інвестиційний банк – швейцарський UBS AG; емітентом єврооблігацій (цільовою компанією SPV) – Ukraine Mortgage Loan Finance No.1 plc.; гарантом випуску – відомий американський банк Bank of New York; юридичним консультантом – українська юридична компанія «Саєнко Харенко». Єврооблігації Приватбанку, оформлені як ноти участі у кредиті (Loan Participation Notes, LPN), випущені двома траншами. Перший транш у розмірі 134,1 млн. дол. США мав відсоткову ставку на 210 базисних пункти вищу, ніж одномісячна ставка Libor (на час випуску облігацій ставка Libor становила 5,32%). Отже, дохідність цих цінних паперів становила 7,46% [26, с.49]. Дохідність забезпечених єврооблігацій Приватбанку старшого класу А (senior-траншу) виявилася приблизно на 0,5% нижчою, ніж дохідність звичайних єврооблігацій Приватбанку, випущених у січні 2007 р. під 8% річних. Знизити ціну залучених коштів вдалося завдяки тому, що цей транш мав високий рейтинг від міжнародного рейтингового агентства «Moоdy’s» на рівні Ваа3 та рейтинг ВВВ – від агентства «Fitch», що перевищив суверенний рейтинг України, який перебував на спекулятивному рівні. Наведений приклад демонструє юридичну складність банківських деривативів, відповідно вони вимагають застосування особливої методології при формуванні рейтингової оцінки.

На ринку капіталів інвестори можуть інвестувати кошти в інструменти гібридних капіталів банків. Гібридний капітал є доволі складною категорією і предметом переговорів фінансових регуляторів більшості розвинених держав світу. Угоди Базель ІІ та Базель ІІІ значною мірою присвячені вирішенню питання нормативного регулювання гібридних капіталів банків. Як інструмент фондового ринку гібридний капітал банків потребує особливих методик рейтингового оцінювання. Згідно з вимогами НБУ, гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти повинні відповідати таким критеріям:

• вони повинні бути незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
• вони не можуть бути сплачені за ініціативою власника;
• вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без висування банкові вимоги про припинення торгових операцій;
• вони уможливлюють відтермінування обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати [76, с.53].

Рейтингове оцінювання гібридного капіталу не є предметом нашого дослідження, проте наявність гібридного капіталу в структурі банківського капіталу треба враховувати при визначенні інвестиційного рейтингу банку.

Отже, запропонована нами класифікація банківських рейтингів за ознакою практичного використання рейтингів у банківській діяльності дає змогу уточнити предмет дослідження. Надалі під банківським рейтингами ми матимемо на увазі саме інвестиційні рейтинги банків, які комплексно оцінюють фінансовий стан банків і можуть слугувати основою для визначення інших видів банківських рейтингів.