Розділ 1. Теоретико-методологічні засади формування банківських рейтингів

1.4. Методологічні засади формування банківських рейтингів

Методики формування банківських рейтингів і загальні питання рейтингового управління висвітлені у працях таких українських учених, як В.А. Батковський [20], О.І. Богатов [24; 25], В.В. Вітлінський [30-32], Н.М. Внукова [33-35], О.В. Дзюблюк [45], Г.Т. Карчева [61], В.В. Коваленко [64-67], Ю.Г. Лисенко [25], А.А. Мазаракі [80], І.М. Парасій-Вергуненко [105], С.Т. Пілецька [109], К.Є. Раєвський [114; 115], Б.В. Самородов [123; 126], В.Г. Скобелєв [24; 25], Д.М. Стащук [135], С.П. Халява [142], Н.М. Шелудько [154] та інших. Вагомим є внесок у дослідження методології формування банківських рейтингів російських учених Н.А. Ануашвілі [13; 14], В.Ю. Байдак [16], Е.С. Годжаєва [41; 42], Л.А. Ісмагілова [54], А.М. Кармінський [55; 58-60], А.А. Ловчіков [77], Є.Б. Нікітіна [99], Г.С. Панова [104], А.А. Пересецький [106-108], О.С. Полушина [110], В.Т. Севрук [130-132], Г.Г. Фетисов [140], А.Д. Шеремет [155] та інші. Тематиці методології банківських рейтингів присвятили свої дослідження іноземні економісти Е. Альтман [159; 160; 203], Дж. Амато [161], с.Вайн [122], Дж. Кіфф [187], Д. Кісген [188], Дж. Кранен [190], Г. Лофлер [194; 195], Ф. Пакер [200], Патрік ван Рой [208], Р. Портер [111], В. Пун [201; 202], Г. Рійкен [203], П. Роуз [119], Дж. Сінкі [133; 134], Р. Хейнсворт [144] та інші.

На підставі аналізу літературних джерел сформовано класифікаційну ієрархію методик укладання банківських рейтингів (табл. 1.6).

Таблиця 1.6. Класифікаційна ієрархія методик укладання банківських рейтингів

Для присвоєння кредитних рейтингів банкам сьогодні використовуються два базові підходи: за величиною чистого капіталу (або чистого грошового потоку) та на основі коефіцієнтного аналізу. Чистий капітал обчислюється як різниця між оцінкою вартості активів банку та балансовою вартістю його зобов’язань. Вважається, що банк є некредитоспроможним, якщо його чистий капітал має від’ємне значення. Суттєвим недоліком такого підходу є залежність від якості оцінки вартості активів банку [28, с.71]. Вартість активів банку оцінюють переважно експерти. Сучасні інформаційні технології дозволяють формалізувати експертні знання, тому оцінювання чистого капіталу банку може не передбачати інтерактивної взаємодії з експертами. Швидке оцінювання чистого капіталу банку без залучення експертів використовується в експрес-методиках рейтингового оцінювання банків. Рейтингові категорії є якісними і відносними. Відповідно, найвищу рейтингову категорію для групи банків отримують банки з найвищим кількісним показником чистого капіталу (чистого грошового потоку).

Розмір чистого капіталу дозволяє однозначно проренкінгувати банки, а вже на основі цього ренкінгу присвоїти банкам якісні рейтингові категорії. Аналогічно і з показником чистого грошового потоку банку. При визначенні чистих грошових потоків банків головною проблемою постає врахування відмінностей в рівнях ризиків різних банків. Прикладом методики, яка базується на першій концепції (оцінці чистого капіталу або чистого грошового потоку) є інвестиційна методика, запропонована Л.А. Ісмагіловою [54]. Ця методика передбачає використання оцінки чистого грошового потоку банку, тому інвестиційний рейтинг банку (R) розраховується за такою формулою:

......................

матеріал у роботі

......................

Таблиця 1.7. Показники комплексної оцінки діяльності банків для розрахунку ТПРР

Умовні позначення: ВК – власний капітал; ДА – дохідні активи; ЗК – захищений капітал; СЗ – сумарні зобов’язання; ЛА – ліквідні активи; ЗЗ – зобов’язання до запитання; ЗА – загальні активи; ПК – усього проблемних кредитів; П – прибуток; СФ – статутний фонд; Д – доходи; В – витрати.

Отже, на практиці для рейтингування банків можуть застосовуватися різні методики, що ґрунтуються на різних переліках порівнюваних показників їх діяльності (як фінансових, так і якісних) та характеризують фінансовий стан банків, їх надійність, кредитоспроможність, ліквідність тощо. Кожна методика має також специфічну підсумкову оцінну функцію, тобто форму співвідношення для визначення рейтингових чисел банків [124, с.60].

За сучасних умов для укладання рейтингів використовуються такі два методологічних підходи:

1. укладання єдиного рейтингу, що ранжує всі об’єкти за комплексним показником (одноетапні методики);
2. укладання категорій (класів, груп, сегментів), усередині яких може використовуватися ранжування за однією або декількома ознаками (двоетапні методики).

Перший підхід застосовується, як правило, при кількісному аналізі, внаслідок чого об’єкти ранжуються в напрямі збільшення чи зменшення рейтингової оцінки. При застосуванні другого підходу передбачається, що не можна чітко виявити переваги кожного об’єкта щодо інших зі збереженням властивості транзитивності. Тому на першому етапі проводиться поділ досліджуваної сукупності на групи із застосуванням методу експертних оцінок або за допомогою кількісної процедури класифікації (використовуються методи кластеризації, нейромережеві карти Коханена, адаптивні нейронні системи висновків з нечіткою логікою тощо) [149, c.74]. А на другому етапі здійснюється рейтингування в межах кожної окремої групи. На цьому етапі, як правило, використовуються традиційні методи кількісного та експертного аналізів.

Якщо банки є однорідними об’єктами, з’являється можливість застосування першого підходу до формування рейтингів. Ступінь однорідності оцінюється за допомогою критеріїв математичної статистики, більшість з яких орієнтовано на аналіз форми одновершинних розподілів. Однорідними вважаються сукупності, яким властивий симетричний, нормальний розподіл. За умов однорідності даних значення середнього, моди та медіани мають бути приблизно однаковими [50, с.38]. Про неоднорідність групи банків свідчать значення коефіцієнтів асиметрії та ексцесу, що показують правобічну або лівобічну асиметрію та високовершинні або шинні розподіли обсягів капіталу, зобов’язань та активів, прибутків. Отже, за неоднорідності банків, рейтингування банків має здійснюватись на основі другого підходу до формування рейтингів, а саме поділу досліджуваної сукупності на групи [149, c.75].

Урахування експертних думок у методиках рейтингування має свої особливості. Прогресивними є методики рейтингування банків, які уникають інтерактивної взаємодії з експертами, оскільки це усуває невизначеність при виборі методу врахування експертних оцінок. При рейтингуванні банків на основі експертних підходів окремим важливим етапом є математична обробка показників банківської діяльності у сукупності з експертними оцінками. Дослідники пропонують різні підходи до обробки цих показників [140; 53; 71], але загалом відсутній ретельний порівняльний аналіз різних математичних моделей, що використовуються для обробки детермінованої статистичної інформації та без відповіді залишається головне питання – як різні підходи на цьому етапі впливають на якість рейтингів? Важливо також враховувати компетентність експертів у процесі математичного моделювання під час рейтингування методом використання експертних підходів [125, с.18].

Класична задача з визначення рейтингу банку (в загальному випадку певної системи) із застосуванням експертного підходу ставиться та вирішується на основі двох таблиць-матриць – матриці n фінансових показників відповідно для b банків (формула (1.20)) та матриці експертних оцінок важливості n фінансових показників банків (1.25), що надані j експертами:

......................

* * * * *

......................

Найбільш адекватним для формування банківських рейтингів автори статті [125] вважають четвертий підхід. Проте питання впливу методу оброблення експертних оцінок на якість методики рейтингового оцінювання банків потребує подальшого дослідження.

Отже, для побудови конкретної методики формування банківських рейтингів необхідно:

1. обрати метод розрахунку цільового показника, відповідно методика може базуватися на оцінці чистого капіталу або на коефіцієнтному аналізі;
2. встановити, чи передбачатиме методика поділ сукупності банків на однорідні групи, відповідно методика може бути одноетапною чи двоетапною;
3. обрати метод оброблення експертних оцінок або відмовитися від інтерактивної взаємодії з експертами.