Розділ 1. Теоретико-методологічні засади формування банківських рейтингів

1.5. Теоретичні засади імплементації банківського рейтингування в механізми стабілізації національної економіки

Різні вимоги користувачів до змісту та якості банківських рейтингів, з одного боку, зумовлені складністю макроекономічної системи (рис. 1.2), а з іншого – зміст та якість банківських рейтингів впливають на рішення макроекономічних агентів, від яких, своєю чергою, залежить стабільність національної економіки.

 
З рис. 1.2 видно, що грошові потоки в сучасних відкритих макроекономічних системах значною мірою залежать від фінансового ринку. Тому дестабілізація грошових потоків на фінансовому ринку може призводити до макроекономічної нестабільності в країні чи навіть у світі, як це було під час фінансово-економічної кризи 2008-2009 р. У науковій літературі сучасні макроекономічні кризи дедалі частіше називаються «фінансово-економічними», що зумовлено зростанням ролі фінансового ринку як посередника між макроекономічними агентами. Відповідно зростає і роль банківських рейтингів. Із рис. 1.2 також видно, що від банківських рейтингів безпосередньо залежать такі грошові потоки: державні заощадження, державні позики, заощадження домогосподарств, заощадження бізнесу, інвестиційні кошти, ввезення капіталу, вивезення капіталу. Від інвестиційних коштів значною мірою залежать інвестиційні витрати підприємств.

Як правило, центральні банки, центральні або місцеві уряди країн, розміщуючи вільні кошти в комерційних банках, користуються банківськими рейтингами. Теоретично це дає змогу розміщувати державні заощадження в надійних банках. Якщо банківські рейтинги при цьому є ненадійними, то це призводить до того, що державні заощадження можуть опинитися в неефективних банках. Збільшивши свої пасиви за рахунок державних заощаджень, ненадійні банки можуть розпочати збільшення своїх активів. Своєю чергою нарощення активів неефективними банками може негативно вплинути на всю макроекономічну систему. Коли неефективний банк із значною часткою активів у банківській системі банкрутує, то проявляється ефект «доміно» – корельована серія банкрутств у банківському та реальному секторах економіки. Це негативне явище погано впливає на споживчі витрати домогосподарств та інвестиційні витрати підприємств, що призводить до макроекономічної нестабільності в країні. Саме тому державні заощадження повинні розміщуватися в надійних банках, тобто в банках з високими та надійними рейтингами.

Крім розміщення державних заощаджень у надійних банках, держава також повинна брати позики в надійних банках. Держава, як правило, бере позики шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Банки, які купують ОВДП, можуть використовувати їх як заставу при пільговому рефінансуванні. І знову, якщо неефективний банк збільшить свою частку в активах банківської системи до певного граничного рівня і збанкрутує, це матиме негативні наслідки для всієї макроекономічної системи. Тому для державних позик надійність банківських рейтингів є важливою.

У розвинених країнах домогосподарства та підприємства, розміщуючи свої заощадження на фінансовому ринку, користуються банківськими рейтингами. Важливість розміщення заощаджень макроекономічних агентів у надійних банках є очевидною. Ввезення і вивезення капіталу часто здійснюється через банківський сектор шляхом купівлі або продажу акцій комерційних банків іноземними інвесторами. Це особливо характерно для країн з відкритою економікою, зокрема для України. Коли об’єктом інвестування є комерційний банк, іноземний інвестор обов’язково враховує його рейтинг. Також ввезення і вивезення капіталу може здійснюватися шляхом безпосереднього розміщення коштів на рахунках вітчизняних банків. Очевидно, що іноземний інвестор ухвалює рішення, оцінюючи надійність банку за його рейтингом. Отже, надійні банківські рейтинги допомагають подолати інформаційну асиметрію при ухваленні фінансових рішень макроекономічними агентами. Ці рішення, своєю чергою, суттєво впливають на макроекономічні процеси.

Описані механізми впливу банківських рейтингів на макроекономічну систему свідчать про те, що різні макроекономічні агенти мають різні цілі і їм потрібні надійні банківські рейтинги, які б за своїм змістом давали змогу подолати інформаційну асиметрію у кожній конкретній ситуації.

Висновки до розділу 1

Поняття «рейтинг» у науковій та методологічній літературі трактується неоднозначно. Неоднозначність виникає через те, що одні автори чітко ототожнюють його з абсолютним або відносним значенням кредитного ризику, а інші – ні. Наприклад, М.В. Афанасенко визначає, що рейтинг – це комплексна порівняльна оцінка діяльності економічної системи з метою ухвалення управлінських рішень, що базується на показниках фінансової звітності та експертних оцінках. А.М. Кармінський, який ретельно досліджує методологію складання банківських рейтингів, надає перевагу такому визначенню: рейтинг – це комплексна оцінка стану суб’єкта господарювання, що дає підстави віднести його до певного класу або категорії. Спеціалісти рейтингового агентства «Standard & Poor’s» трактують кредитні рейтинги як відображення думки про відносний рівень кредитного ризику.

На підставі аналізу літературних джерел виокремлено вимоги користувачів до банківських рейтингів, які поділяються на дві групи:

1. базові вимоги – це вимоги, задоволення яких є необхідною умовою довіри користувачів до рейтингової інформації;
2. специфічні вимоги – це вимоги, які ставляться до рейтингової інформації, виходячи із конкретних цілей, потреб користувачів.

Базові вимоги користувачів рейтингової інформації:

1. прозорість процедури присвоєння рейтингу,
2. зрозумілість методів оплати і встановлення ціни за надання рейтинго-вих послуг,
3. прозорість методики рейтингування.

Відповідно до конкретних потреб і цілей користувачів пропонуємо поділити банківські рейтинги за ознакою їх практичного використання у банківській діяльності на такі види:

1. інвестиційні;
2. рейтинги боргових зобов’язань банків;
3. рейтинги банківських продуктів;
4. внутрішні банківські рейтинги;
5. рейтинги банківських деривативів;
6. рейтинги інструментів гібридного капіталу банку.

Об’єктом цього дослідження є інвестиційні банківські рейтинги, які відображають поточний фінансовий стан банку і його перспективи (довгострокові, короткострокові).

Аналіз значної кількості літературних джерел показав, що всі методики складання банківських рейтингів можуть варіювати за такими трьома основними параметрами:

1. тип цільового показника, відповідно методика може базуватися на оцінці чистого капіталу (чистого грошового потоку) або на коефіцієнтному аналізі;
2. кількість етапів – одноетапні методики передбачають укладання єдиного рейтингу, що ранжує всі об’єкти за комплексним показником (в один етап), а двоетапні методики на першому етапі передбачають поділ досліджуваної сукупності на групи із застосуванням методів експертних оцінок або кількісних процедур класифікації (використовуються методи кластеризації, метод головних компонент, нейромережеві карти Коханена, адаптивні нейронні системи висновків з нечіткою логікою тощо) і вже на другому етапі здійснюється рейтингування в межах кожної окремої групи;
3. наявність одного із шести методів оброблення експертних оцінок або повна відсутність інтерактивної взаємодії з експертами.