Розділ 3. Оцінка надійності вітчизняних та іноземних методик банківського рейтингування

3.2. Надійність зарубіжних методик укладання банківських рейтингів

На відміну від методик українських уповноважених рейтингових агентств методики провідних міжнародних рейтингових агентств є прозорими. Під провідними міжнародними рейтинговими агентствами ми маємо на увазі «велику трійку»: РА «Moody’s», РА «Standard & Poor’s» («S&P»), РА «Fitch». Для підтвердження прозорості методик міжнародних рейтингових агентств у табл. 3.8 наведено основну частину методики РА «Moody’s». Сама методика і пояснення до неї доступні на офіційному сайті агентства [165].

Наведені у табл. 3.8 коефіцієнти значущості факторів допомагають користувачу рейтингу зрозуміти, які параметри в діяльності банку впливають на його рейтинг. Крім того, в методиці РА «Moody’s» детально описані методи розрахунку кожного фактора. Для країн, що розвиваються, застосовуються коефіцієнти значущості, що відрізняються від наведених у табл. 2.10, тому РА «Moody’s» детально роз’яснює свої методологічні підходи, які зумовлюють подібні розбіжності. Загалом усі методики рейтингових агентств «великої трійки» характеризуються високим ступенем прозорості.

Таблиця 3.8. Вагові коефіцієнти факторів моделі одноосібних банківських рейтингів (рейтингів фінансової сили банків) РА «Moody’s» для розвинених країн (складено на основі [165])

РА «Moody’s», РА «Standard & Poor’s», РА «Fitch» декларують дотримання ТТС-підходів у своїх методиках. Також спільним для цих трьох агентств є те, що їх банківські рейтинги поділяються на дві групи:

1. одноосібні банківські рейтинги;
2. загальні банківські рейтинги.

Одноосібні банківські рейтинги за термінологією РА «Fitch» – це «індивідуальні рейтинги»; за термінологією РА «Moody’s» – «рейтинги банківської фінансової сили»; РА «Standard & Poor’s» індивідуальних рейтингів не надає, проте розробляє «індивідуальні кредитні профайли» (stand-alone credit profiles). Загальні банківські рейтинги за термінологією РА «Fitch» – це «довготермінові дефолтні рейтинги емітентів»; за термінологією РА «Moody’s» і РА «Standard & Poor’s» – «рейтинги емітентів». Одноосібні, або індивідуальні, банківські рейтинги оцінюють фінансовий стан банку та його перспективи як окремого самостійного суб’єкта банківського бізнесу. Проте рівень дефолтів серед банків значно нижчий, ніж серед інших корпорацій, оскільки банки часто отримують підтримку від материнських компаній, акціонерів тощо. Якщо банк є системним в економіці певної країни, то в кризові періоди він, як правило, може отримувати допомогу від уряду, який не зацікавлений у банкрутстві великих банків. Імовірність та обсяги такої зовнішньої підтримки враховуються в загальних банківських рейтингах.

Банківські рейтинги провідних міжнародних рейтингових агентств мають відносно тривалу історію, тому показники їх надійності добре досліджені в іноземній науковій літературі. Банківські рейтинги РА «Standard & Poor’s» та РА «Fitch» суттєво не відрізняються, тому їх показники надійності практично однакові. Найбільше висвітлення в зарубіжній науковій літературі отримала тема розбіжностей у рейтингах РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s». Отже, аналізуючи показники надійності банківських рейтингів, доцільно зосередити увагу на рейтингах РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s».

Показники надійності рейтингів РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» є високими для рейтингів довгострокових облігацій (рис. 3.1), рейтингів корпоративних емітентів, проте низькими для банків (табл. 3.9, 3.10).

 
З рис. 3.1 видно, що за показником AUC для рейтингів довгострокових облігацій РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» у середньому перебувають на рівні 0,9 і в межах 0,85-0,95. Згідно з формулою (2.14), їх рівень точності AR в середньому становить 0,8 і перебуває в межах 0,7-0,9. Жодному з агентств не можна надати переваги, тільки в окремі роки рівень точності одного з агентств значно перевищує рівень точності іншого. Порівняння середніх рівнів точностей рейтингів із часовими горизонтами 1 та 5 років для нефінансових корпорацій і банків за 2000-2011 рр. наведене в табл. 3.9.

Таблиця 3.9. Середні рівні точностей (AR 1 рік та AR 5 років) рейтингів нефінансових корпорацій і банків РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» за 2000-2011 рр. (складено на основі [207])

Примітка: в дужках наведено значення стандартної похибки.

З рис. 3.1 і табл. 3.9 доходимо таких висновків:

1. рівень точності з часовим горизонтом 1 рік для рейтингів довгострокових облігацій, нефінансових корпорацій від РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» є високим і в середньому становить 0,8;
2. рівень точності з часовим горизонтом 1 рік банківських рейтингів РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» є низьким і в середньому становить 0,5, при цьому середнє значення стандартної похибки становить приблизно 0,1. Велике значення стандартної похибки означає, що рівень точності з часовим горизонтом 1 рік банківських рейтингів РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» значно коливається з року в рік і в основному перебуває в межах від 0,4 до 0,6, що є значним діапазоном;
3. рівень точності з часовим горизонтом 5 років банківських рейтингів РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» є низьким і в середньому становить 0,25, при цьому середнє значення стандартної похибки становить приблизно 0,1. Велике значення стандартної похибки означає, що рівень точності з часовим горизонтом 5 років банківських рейтингів РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» значно коливається з року в рік і в основному перебуває в межах від 0,15 до 0,35, що є значним діапазоном.

Значні річні коливання рівнів точності банківських рейтингів зумовлені незначною кількістю дефолтів серед банків, оскільки, як правило, рейтинги від провідних міжнародних рейтингових агентств можуть дозволити собі тільки солідні банки. У докризовий період 2000-2007 рр. дефолти прорейтингованих банків траплялися настільки рідко, що розрахунок рівня точності втрачав сенс. Рівень точності варто розраховувати тільки тоді, коли в дефолтній групі є не менше 5 банків, інакше він є нерепрезентативним. У табл. 3.10 наведено рівні точностей банківських рейтингів у період розвитку останньої фінансово-економічної кризи. Саме ця криза, яка найбільш повно проявилася наприкінці 2008 р., поставила найбільше питань до рівня точності банківських рейтингів.

Таблиця 3.10. Середні рівні точностей (AR 1 рік та AR 5 років) рейтингів нефінансових корпорацій і банків РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» за 2007-2011 рр. (складено на основі [207])

Примітка: в дужках наведено значення стандартної похибки.

З табл. 3.10 видно, що середній рівень точності з часовим горизонтом 5 років банківських рейтингів РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» за 2007-2011 рр. зріс порівняно з тим самим показником, але за 2000-2011 рр. (табл. 3.9). З табл. 3.9 і 3.10 видно, що загалом у кризові періоди середній рівень точності з часовим горизонтом 5 років рейтингів РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» зростав у середньому на 0,1 в усіх наведених економічних секторах. Показово, що рівень точності банківських рейтингів провідних міжнародних рейтингових агентств залишався низьким як у кризові періоди, так і в стабільні часи.

У статті [207] також наведено цифри, які показують, що рівні точностей банківських рейтингів є високими для банків, які отримали однакові рейтингові оцінки від РА «Moody’s» та РА «Standard & Poor’s» за 2000-2011 рр., зокрема AR 1 рік становить 0,85, AR 5 років – 0,5. Проте таких банків небагато, тому наведені цифри варто сприймати з обережністю.

Отже, за рівнем точності AR банківські рейтинги міжнародних рейтингових агентств є ненадійними. Проте низькі значення рівня точності можуть бути зумовлені недостатньою статистикою дефолтів банків, тому необхідно дослідити надійність банківських рейтингів провідних міжнародних рейтингових агентств за допомогою чутливіших інструментів.

Одним з таких інструментів є показник ORQS (формула (2.25)), описаний у підрозділі 2.1. У статті [181] за допомогою цього показника проаналізовано рейтинги 369 банків, кожен з яких отримав від однієї до трьох рейтингових оцінок від провідних міжнародних рейтингових агентств за період від 1990 р. до 2011 р. включно. Загалом у цьому дослідженні проаналізовано 38753 значення квартальних рейтингів, що робить отримані результати статистично надійними. Основний висновок, якого можна дійти на підставі статті [181], полягає в тому, що кореляції між майбутньою очікуваною частотою дефолту EDF банку і його рейтингом немає. Найбільше значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена між EDF та кредитним рейтингом становить 0,4, що є низьким показником, і досягається тільки серед банків спекулятивного рейтингового класу. Це означає, що банки інвестиційного рейтингового класу в межах різних рейтингових градацій мають однакові ризики дефолту, тобто ймовірність дефолту банку з рейтингом ААА така ж, як і в банку з рейтингом АА-. У кризовий період кореляція між рангом за EDF і рангом за кредитним рейтингом зростає (рис. 3.2).

 
З рис. 3.2. видно, що в кризовий період не тільки банки з найнижчими рейтингами, а вся сукупність банківських рейтингів демонструє наближення до ідеальної лінії кореляції між рангами за EDF та рангами за кредитними рейтингами провідних міжнародних рейтингових агентств. Проте навіть у кризовий період максимальне значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена між EDF та кредитним рейтингом становить 0.45, що є низьким показником і досягається тільки серед банків спекулятивного рейтингового класу. Отже, кореляції між майбутньою очікуваною частотою дефолту EDF банку і його рейтингом від міжнародного рейтингового агентства немає, тобто банківські рейтинги міжнародних рейтингових агентств не дають оцінок ймовірностей дефолтів банків у майбутньому.

Для підтвердження попередніх висновків з’ясуємо, як рейтинги банків співвідносяться з їх діяльністю в кризовий період. При цьому класичні приклади банкрутств кількох великих банків ми не розглядатимемо і зосередимося на тому, який обсяг екстреної допомоги залучили банки з найвищими рейтингами в кризовий період. У статті [200] екстрена допомога обчислюється як відношення суми проданих інструментів із фіксованим доходом (облігацій), капітальних і гібридних інструментів, випущених банком, і проданих активів з середини 2007 р. до кінця 2009 р. до загального чистого капіталу банку в 2007 р. Банки, для яких обсяг екстреної допомоги перевищує 0,5, не можуть вважатися надійними, оскільки порушується «золоте правило фінансування». Кошти, які залучаються банком понад 50% його чистого капіталу, як правило, є урядовою допомогою або вливаннями акціонерів для порятунку банку від банкрутства. Обсяги екстреної допомоги і відповідні рейтинги для 60 найбільших у світі банків у період кризи ілюструють рис. 3.3, 3.4.

 
На рис. 3.5 показано співвідношення між обсягами екстреної допомоги і частками капіталу 1-го рівня для цих 60 банків.

 
З рис. 3.3-3.5 видно, що банківські рейтинги фінансової сили в 2007 р. не корелюють з прибутковістю банків у кризові 2008 та 2009 рр. Водночас високий рівень капіталу 1-го рівня якості (10-14%) у 2007 р. допоміг банкам без значних фінансових втрат пройти кризу 2008-2009 рр. Значна частина банків, у структурі балансу яких капітал 1-го рівня якості становив менше 10%, була змушена вдаватися до екстрених заходів: випускати облігації, продавати свої акції, залучати гібридний капітал (субординований борг), продавати свої активи.

Отже, оцінки провідних рейтингових агентств виявилися непридатними для прогнозування фінансової стійкості банків у кризовий період, що стало однією з причин перегляду рейтинговими агентствами своїх методик (табл. 3.11).

Таблиця 3.11. Відмінності в методиках банківського рейтингування міжнародних рейтингових агентств (складено на основі [200, с.45])

Методика «Fitch» надає одноосібні (індивідуальні) рейтинги банків і таблицю для їх переведення у більш гранулярні загальні рейтинги або «дефолтні рейтинги емітентів», за термінологією «Fitch». У 2011 р. «Fitch» перевело 9-рівневу шкалу одноосібних рейтингів банків в 19-рівневу, що відповідає шкалі загальних (дефолтних) рейтингів банків. У 2005 р. «Fitch» представило два показники системного ризику, які характеризують економічну і фінансову стабільність країни: перший є середнім значенням індивідуальних рейтингів усіх банків у країні, другий базується на врахуванні понаднормових кредитів у приватний сектор і незвичному зростанні цін на активи [179].

У 2007 р. перед фінансовою кризою «Moody’s» представило нову методику банківських рейтингів, названу «об’єднаний дефолтний аналіз» – joint default analysis (JDA). Поява цієї методики зумовлена дослідженнями, які засвідчили, що частота банкрутств банків значно менша, ніж підприємств, які мали такий самий рейтинг. Методика JDA бере за точку відліку індивідуальний рейтинг банку, або «рейтинг фінансової сили банку», за термінологією «Moody’s». Потім, для того щоб отримати загальний рейтинг банку («рейтинг емітента», за термінологією «Moody’s»), послідовно оцінюються чотири типи підтримки: від батьківської корпорації, від кооперативної групи, від регіонального уряду і від національного уряду, – і відповідно коригується індивідуальний рейтинг банку. Для кожного типу підтримки визначається фінансова спроможність гаранта підтримки, його бажання надати цю підтримку і ймовірність гаранта збанкрутувати в період, коли банку буде потрібна фінансова допомога.

Реакція «Moody’s» на глобальну фінансову кризу полягала в рекалібруванні відносної важливості деяких рейтингових факторів. Зокрема, упродовж кризи 2008-2009 рр. підтримка проблемних банків з боку національних урядів виявилася сильнішою, ніж розраховувало агентство. Водночас глибина кризи показала, що не всі уряди спроможні надавати адекватну підтримку, тому агентство прогнозує зменшення значущості факторів підтримки для великої кількості країн з рейтингом, нижчим за ААА. Уроки кризи змусили агентство також більше уваги приділяти прогнозній оцінці рівня банківського капіталу, базуючись на аналізі очікуваних втрат від ризикових активів банку за кризового сценарію розвитку економіки.

Агентство «Standard & Poor’s» найбільш суттєво серед провідних міжнародних рейтингових агентств переглянуло свої методики після фінансової кризи 2008-2009 рр. «Standard & Poor’s» присвоює банкам оцінки одноосібних кредитних ризиків, або «індивідуальні кредитні профайли» (stand-alone credit profiles), за термінологією агентства. Ці профайли базуються на методології Banking Industry Country Risk Assessments (BICRA) – оцінки ризику банківських індустрій країн. Спочатку агентство бере бали, набрані країною, в якій банк є резидентом, за методологією BICRA, потім обчислює зважене середнє значення компонентів економічного (фінансового) ризику за методологією BICRA для інших країн, в яких банк функціонує. Враховуючи ці два компоненти, агентство формує «профайли зв’язків» банку (anchor profile). На останньому етапі оцінюються вже специфічні для конкретного банку параметри, що дає змогу сформувати його індивідуальний ризиковий профайл (stand-alone credit profile). При цьому, щоб поліпшити якість аналізу специфічних параметрів конкретного банку, агентство планує менше уваги приділяти диверсифікаційним вигодам банку і більше зосередитися на ризиках, пов’язаних із позабалансовими деривативами і структурованими фінансовими інструментами. При аналізі доходів банку агентство планує надавати більшої значущості якості системи управління ризиками банку, здатності банку спрямовувати прибуток на збільшення власного капіталу.

Лише 8% банків у 2011 р., які мали одночасно рейтинги провідних міжнародних рейтингових агентств («Fitch», «Moody’s» і «Standard & Poor’s»), отримали від них однаковий загальний банківський рейтинг. При цьому 33% банків мали різницю в два і більше пунктів рейтингової шкали. Це яскравий приклад того, як різні методологічні підходи і методики рейтингових агентств впливають на рейтингові оцінки банків. Відповідно користувачі рейтингової інформації, як правило, суб’єктивно обирають агентство, якому довіряють більше.

Таблиця 3.12. Різниці* в рейтингах найбільших банків провідних міжнародних рейтингових агентств перед кризою 2008-2009 рр. і після неї (складено на основі [200, с.48])

* – обчислюються середні рейтинги в градаціях для групи банків, кількість яких вказується в дужках, для двох агентств і обчислюється їх різниця. Рейтинги переводяться в числа за такою схемою: AAA = 20, AA+ = 19, AA = 18, …, C = 0.

З табл. 3.12 видно, що загальні рейтинги, надані «Moody’s» у 2007 р., приблизно на 1,5 пункта рейтингової шкали вищі за середні рейтинги, надані «Standard & Poor’s» і «Fitch». У 2011 р. ця різниця зменшилась і стабілізувалась приблизно на позначці 1 пункт рейтингової шкали. Різниця в одноосібних банківських рейтингах «Moody’s» і «Fitch» з 2007 р. є стабільною і становить 1,3-1,4 пункти рейтингової шкали.

Таблиця 3.13. Банківські рейтинги міжнародних рейтингових агентств перед кризою 2008-2009 рр. і після неї (складено на основі [200, с.49])

З табл. 3.13 видно, що провідні рейтингові агентства після фінансово-економічної кризи понизили свої рейтинги для найбільших міжнародних банків. Найбільше зниження загальних банківських рейтингів здійснило агентство «Moody’s» – в середньому на 1,3 пункта рейтингової шкали. Також «Moody’s» і «Fitch» продемонстрували значне зменшення післякризових одноосібних банківських рейтингів – близько 1,8 пункта рейтингової шкали.

Таблиця 3.14. Зміни у 2011 р. порівняно з 2007 р. банківських рейтингів провідних міжнародних рейтингових агентств за регіонами світу (складено на основі [200, с.49])

З табл. 3.14 видно, що три провідні рейтингові агентства суттєво зменшили рейтинги європейських та американських банків, при цьому рейтинги банків країн Південно-Східної Азії практично не змінилися. Це свідчить про те, що в епіцентрі фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. знаходилися саме США та країни ЄС.

Розбіжності між рейтингами РА «Moody’s» і РА «Standard & Poor’s» насторожують багатьох авторів, які виокремлюють два різноспрямовані фактори, спроможні впливати на розбіжності в рейтингах. По-перше, якщо розбіжності часто будуть занадто великі, то це підірве репутацію рейтингових агентств і зменшить їх прибутки. По-друге, якщо розбіжності будуть дуже малими, то в емітентів не буде мотивації замовляти два рейтинги, що невигідно для рейтингових агентств [59, с.91]. Розбіжності між рейтингами двох агентств не мають систематичного характеру [178], тобто вони визначаються випадковими помилками. Проте розбіжності рейтингів тим більші, чим менша прозорість емітента [198], а найбільша ця розбіжність для банків та фінансових компаній [192].

Автори статті [193] доходять висновку, що за наявності розбіжностей між рейтингами зростає ймовірність зміни рейтингу впродовж наступних чотирьох років. При цьому найбільш ймовірно підвищуватиме (понижуватиме) рейтинг те агентство, яке початково поставило більш низький (високий) рейтинг. Приблизно в 70% випадків за наявності початкових розбіжностей між рейтингами воно зберігається в майбутньому, а за збігання рейтингів ситуація в 60% випадків зберігається упродовж наступних чотирьох років. Подібні висновки суперечать гіпотезі про випадковість розбіжностей у рейтингах [59, с.91-92].

Постійною проблемою для рейтингових агентств, за яку їх критикують, залишається оплата рейтингів саме тими компаніями, які самі їх замовляють. Багато авторів наголошують на очевидному конфлікті інтересів: рейтингове агентство може занижувати «рейтинг без запиту» для того, щоб примусити компанію-емітента заплатити за «рейтинг на замовлення». Ці побоювання підкріплюються також тим, що рейтингові агентства не змогли передбачити банкрутства компаній «Enron», «WorldCom», «Parmalat» та ін. [59, с.92] Відомі приклади, коли рейтингові агентства не змогли своєчасно спрогнозувати події, які мали серйозні економічні наслідки: велика фінансова криза в Азійському регіоні, Росії та в інших країнах, що розвиваються, в 1997-1998 рр., дефолти за іпотечними цінними паперами 2007-2008 рр. [59, с.92-93]

Частково пояснити «неспроможність» рейтингових агентств своєчасно передбачити подібні ситуації можна тим, що вони декларують використання методики рейтингування «through-the-cycle», коли рейтинг відображає не миттєвий стан компанії, а її середньострокову перспективу. Це відповідає потребам інвесторів: надто часті зміни рейтингів змусили б їх часто переглядати інвестиційний портфель, що, своєю чергою, призвело б до додаткових витрат і волатильності на ринку [203]. Дослідження підтверджують, що рейтинги РА «Standard & Poor’s» відповідають горизонту приблизно в 5 років, а також пояснюють механізм стабільності рейтингів: рейтингове агентство змінює рейтингову оцінку, коли розрахункове значення рейтингу відрізняється від поточного на 1,5 градації [59, с.93].